суботу, 30 квітня 2011 р.

.....

Таке враження, що хтось увімкнув кнопку паузи, більше того спрямував її тільки на мене. Поза гранями  свідомості цвітуть дерева, векторуються люди, вітражуються хмари, а я ніби у стані якогось підсвідомого замороження. Тиждень для мене - це день, події якого хаотично посортовані міксером пам'яті. Крізь мене проходять чужі почуття, проблеми, я аналізую, коректно кидаю фрази. Вже навіть не пливу за течією, здається річка засохла, натякаючи, що можна рухатися самостійно, але я не вмію цього.
Сняться дивні сни, читаються книги, вигадуються ідеали. Життя проходить не так, як хочеться. Може, я і не ціную те, що маю, але я й не отримую те, що хочу. Опалення відключене, холодні руки і нігілізм на зубах. За останній час багато хто мене переконує, що круто бути іншою. Хм, це не круто, а важко. Звичайні у звичайному світі - господарі, а інші - гості. Бути гостем від самого народження, вибачте, якось некомфортно.

понеділок, 25 квітня 2011 р.

Фуф! Сьогодні нарешті Малюк Філософія повністю переселився сюди! Тепер у нього дві хатки! Цей блог набув  трохи романтичного та легкого вигляду, хай так! Отож слідкуйте за новими замітками!!!

неділю, 24 квітня 2011 р.

Великий день

Малюк Філософія щиро вітає Вас із Великоднем! Нехай ваші серця, приспані холодами,  воскреснуть під звуки пісень весняних птахів!

Усе таки я не зрадила своєму бажанню і вчора захоплено займалася малюванням писанок. Звичайно умиротвореність була мінімальною, бо в кімнаті було аж надто багато зайвого шуму, але все ж я відчула неймовірну насолоду в праці. Мелодійні коливання свічкового вогню, приємно-медовий аромат розплавленого воску, рій неномінованих думок в голові - незакінчений перелік деталей, що пов'язаний із писанням писанки (сорі за тавтологію).

Я ж не профі, тому мальовані цікавинки вийшли неакуратними, деякі потріскалися, трохи закоптилися,  ще й фарба була неякісною: не лягала рівномірно, навіть оцет не допомагав, але все ж ризикну викласти фото:


Кожен малюнок на цих писанках має символічне значення. Свастика із крапочками на синій писанці - знак святого вогню, сонця і вічного руху, за народними уявленнями свастика провіщала добро і захищала від темних сил. Біля синього яєчка писанка, на якій намальовано ружу, яка символізує сонце і вранішню зорю, вона є незмінним символом любові. Подарувати писанку з ружею означало освідчитися в коханні. На червоній писанці зображено качині лапки. Взагалі пташиний слід був оберегом, як відбиток руки язичницького Бога-Сонця. Подібні знаки символізували владу, заступництво. Хвильки, зображені на іншій писанці,  знак води, що є символом вічності. Намальовані гілочки сосонки є символами молодості, здоров'я, росту і безсмертя. А зображена пташка - символ зародження життя, родючості, достатку. Птах у язичників був сторожем проти зла, проповідником Бога-Сонця, а у християнстві - символ вознесіння до Бога.

Раніше я безчуттєво ставилася до Пасхи, вона була для мене звичайним днем, але зараз я зрозуміла, що Великдень - це справді великий день, теплий в духовному плані. Скоро потрібно буде "розговлятися", чекаю недочекаюся, бо не їла ще з вчорашнього ранку... Уже прокидається сонце, треба буде піти подивитися, як воно "умивається" різними кольорами...Дивовижа з дитячих літ...

Ім'я якій Свобода

Вона не вміла сміятися лівим кутиком губ, а коли все таки намагалася, то посмішка набувала гротескно-карикатурного вигляду. Коли її погляд флюїдно зближувався із поглядом якого-небудь чоловіка, вона соромливо починала розглядати родимку на мізинці, втікаючи від можливого флірту. Дуже любила доторкатися до води, ледве-ледве, так, щоб тільки відчути поверхню невагомої плинності, і знала, де живе весна, тому  кожного ранку поливала її окропом, щоб вітер бодай не охолодив гарячу пульсацію...

- В терпкій смолі шоколаду ховаються твої очі, я їх пожадливо п'ю, - заявила.
- Банально.
- Вибач, по-іншому не можу.
- Тоді мовчи.

Дике розчарування...Дощі кидали свої ноти на підвіконня, і музика крапель ехом пронизувала тишу її житла. Вона розглядала свій мізинець  і мріяла, що хтось поцілує її у маленьку родимку... Вода між пальцями, холодні простирадла, відкриті вікна - уособлення свободи, самотньої у своєму прояві...

23.04.2011

Французька натуралістична романтика мелодраматичного характеру (назва вийшла трохи моторошною, але то таке)

      Я слухаю різні пісні, але найбільший кайф отримую виключно від україномовних і французьких. Українська пісня - то святе! То є масаж для закомплексованої навколишньої тиші. Наша пісня - це індивідуальність, яка має неповторну ритмо-мелодику, і я вже мовчу про слова. Я українка за національністю, але в душі у мене росте ельфелева вежа, тому французькі нотки пробуджують у мені також приємні емоцій. Французькі пісні - це щось таке легке, тепле, незрозуміле,  просте і ніжне. Українська пісня - це проза українців, що прагнули забутися в коловороті динамічно-мінорної мелодії, а французька - це лірика французів, що були далекими від гноблення і жили під акомпонемент епох...Ну це був такий своєрідний пролог. Взагалі-то я натрапила на цікаве відео французької співачки Емілі Сімон, і захотілося поділитися:


  
Не можу сказати, що вокал у Емілі дуже крутий. Це на любителя. Голос приємний, пісні підходять тоді, коли за вікном дощ, а в душі сморід страждання. Отоді вмикаєте такі тихі мурликання, і поганий настрій якось розвівається. Під таку мизику добре мріяти.

А от кліп класний. Люблю людей, які оригінально підходять до роботи. Пісня має назву "Désert" ( "Пустеля"), в ній співається про те, що дівчина хоче намалювати свого коханого в пустелі свого серця. Таке щось банальне, але як же гарно візуально подано!


Це історія про маленьку дівчинку, яка внутрішньо переповнена весною, щирістю і красою. Сонечко, яке постійно літає сивол чогось живого і легкого. Але, маючи такий внутрішній світ, вона абсолютно одна. Її тендітне тіло розриває її ж весна. Здається, скоро дівчинка перетвориться на кущ, але ні... знайшовся хтось, хто зумів зашити безболісно її рани...і знову вона стала самотньою, але все ж щасливою...Щасливою лялькою...


Моторошність тла і певні натуралістичні деталі все ж не руйнують естетику сприйняття. Гарно, глибоко, гармонійно!..


P.S. Все ж автори допустилися певної помилки: пісня ж про пустелю серця, а внутрішній світ героїні переповнений садами! Але хто зна, може, то так треба... Такий собі ідейний дисонанс.

2011/04/24

Конвульсії почуттів

( присвячується всім, кому танцюється, кохається і мріється)



Ти був моїм танцем, глибоким, але без сюжету, грубим, але ніжним, небезпечним, але палко бажаним.

Коли приходила ніч, я поринала в банальну веремію мрій, з яких сміявся Будда і Че Гевара, я не зважала, бо була загіпнотизована дотиками твоїх дивних переконань.

Калюжі перетворювалися на дзеркала, усі оминали їх, щоб не розбити, а ти навмисне трощив кроком стереотипи долівки...Ти був іншим.

Я шарілася, коли твоє гостре тіло вигиналося у конвульсіях почуттів. Мій сором ти помічав не помічаючи.

Весна дозволила мені відчути присутність за спиною. Ти мовчав, говорило лише дихання. Секундна стрілка серця зупинилася. Будда засміявся так голосно, що затріскотіли шибки. Ти був чужою власністю, я - божевільною. А ким були ми? Напевно, закоханими...
15.04.2011

Німфи та інші

Інколи я дуже стомлююсь, і тоді хочеться, як каже Надя, "випасти у суспільний осад", розчинитися в теплій ковдрі, стати ароматом чорного шоколаду. Але бувають дні, які вирізняються своєю яскравістю.  Напевно, коли б усе було гладко, то від цієї солодкої фортуни злиплося усе бажання рухатися вперед, і виник би діагноз духовної гіподинамії. Так от, якщо не рахувати Нон, безвідповідальної університетської систем, закономірностей, що відбуваються у житті простих і бідних смертних, до когорти яких належу я, то ці тижні виявилася досить цікавинними. Перш за все я спробувала себе у ролі вчителя, будучи консультантом на математичній олімпіаді. Було цікаво спілкуватися з малюками. Нам з Маріною доручили 6-7 класи. Дітлахи були розумними і хорошими, а головне слухалися! Після я вкотре переконалася, що вчительський шлях надто передбачуваний і монотонний для мене.

Приємності народжуються в неочікуваності. Планування життя - це режим, а режим - це не життя... Куіточка відкрила для моєї естетики нову релаксацію - крамничку "Монпасьє" - рай біжутерії. Це просто неймовірне місце! Хто любить щось цікаве і неінкубаторське, той мене зрозуміє. Атмосфера крамнички надзвичайно тепла і приємна. Ще й ціни доступні. Коротше, як тільки згадую про це місце, то оразу хочу туди знову... Була б моя воля, я  там жила!.. Просто неможливо знехтувати спогадами про спільний вибір книжки, поїдання солодко-кислої казки, мням-мням ( у прямому значенні:); і трамвайчик,  і сонечко, і хлопчик-рошен (Маріна просто геній називання нестандартних ситуацій) - усе це таке тепле, вже рідне, щире, правдиве, юннісне...

Чи не вперше моя інтуїція мене не підвела, коли я відмовилася йти в театр, де всіх наших привселюдно вигнали з вистави ( і ходи після цього  туди; навіть в такому культурному закладі моральна етика стала лише показовою формальністю; сором!!!). Так от, поки наші потерпали від образ, ми з Куіткою дозволили собі ввійти в світ мажорів: спочатку смачні італійські нотки в "Тарамарі", де пиво стимулювало до філософських роздумів, і ми зрозуміли, що не дарма Гейлз назвав свою книгу "Пиво і філософія"... Розмови про сюрреалістичне кохання, про музику і танці, про майбутнє, а ще  перевернуті тюльпани, приглушений колір і тільки ми із пивом і філософією.., а потім свіже повітря, посмішки, міст і "Лімон" зі своїм аристократичним чаєм і специфічною атмосферою старовини і спогадів, і розмови, розмови під приємну пісеньку:

Далі були вогні і місяць парку, експеримент із вловимими поглядами, який знову ж мені довів, що двобічного кохання не істує,  ніжний голос гітариста , феєрія ночі, трамвайчик і вогні... Коли ми прийшли додому, то Куіточка з'їла моє печиво, і я зрозуміла, що


Посміхаюсь...

Ностальгію пробудив шкільний бал, де самовпевнені діти-акселерати намагалися вгодити своїм вчителям. Але сам процес заходу сподобався. Згадався гарвард, стало соромно, що я навчалася в такому закладі, де вчителі не вчили, а складали плітки і сварилися один з одним...

Калюжі, дощ, вітер, інтим заняття стрип-пластикою, розмови про справжню жінку старших дівчат у прикуску з діалектологією. Зустріч із ідеалом жіночності. Не розумію, як можна бути такою делікатною, витонченою, красивою при природній некрасивості, розумною, тактовною, легкою... Це талант! І стимул для мене.

Під кінець тижня наші з Куіткою походеньки в мажорні заклади все таки дали про себе знати: у кишені залишилося мінімум. Довелося опуститися до "Мівіни" і вишневого варення...

09.04.2011
Тульчинський Версаль. SOS!
 
Коли я була малою, то завжди любила відвідувати замок Потоцьких. Наслухавшись легенд, я замріяно прислуховувалася до тиші стін і мріяла... Романтичною я була дитиною... От недавно знову  випала нагода прогулятися по території "Тульчинського Версалю".


Крутий, правда? Ще б пак, це ж була резиденція найавторитетнішої сім'ї Речі Посполитої. Саме Станіслав-Фелікс Потоцький в 1772 році почав будівництво цієї споруди. Пам'ятка становила собою трьохкомплексний ансамбль, що мав вигляд літери "П". Головний корпус палацу з його великими залами довжиною 68 метрів обігрівався двома камінами з рожевого мармуру. Стіни були подвійні, у проміжках проходило тепле повітря - така велика батарея. Під підлогою проходили каналізаційні канали, вимощені цеглою, які відводили нечистоти під землю далеко за межі парку. Крім основної будівлі тут також був міні-театр ( акторів Потоцький купив в Італії; разом із відомими артистами грали на сцені й талановиті місцеві селяни), стайні, турецька баня, службові будівлі, оранжерея. У внутрішньому дворі, тобто за самим палацом, знаходився парк, якого сам пан нарік "Хорошим". Парк прикрашали альтанки, фонтани, скульптури. Тут росли екзотичні дерева, привезені з Італії. Палац був воістино прекрасним. В палаці влаштовувалися шикарні бали, приймали відомих людей тих часів: польського короля Станіслава Августа, другу персону в Російській імперії - князя Григорія Потьомкіна, видатного російського історика Миколу Карамзіна, певний час у палаці проживав Суворов...  Побутувала традиція, що кожен гість палацу повинен був кинути якусь коштовну річ  в озерце, що розміщувалося в парку "Хороше". Уявіть собі! Ех...Було колись. Було та загуло.

Все що залишилося - це тільки головна будівля, де розміщуються аудиторії училища культури. У парадних залах другого поверха зараз влаштовують весілля. Усе інше - руїни. Взагалі-то офіційні реставраційні роботи розпочалися ще 1975 році...і аж до сьогодні. Ліве і праве крило ще стоїть, але хитається. Ось що я сфотографувала:






Фото із внутрішнього двору центральної будівлі.



Тут колись розміщувалися стайні.



Ліве крило палацу.



Праве крило палацу з родовим гербом Потоцьких.

Коли я дивлюся як національний скарб України вицвітає і плаче целою,  то крається серце. Класичні лінії змиває дощ і стирає вітер. А місцевій владі по барабану. Кошти то виділяються, але мізерні. На такий маштабний палац потрібно не один мільйон умовних одиниць.

А ось що сталося із парком:



Бур'яни, трупи тварин, бляшанки і ціла купа непотрібу. Частина земель, що раніше знаходилась у парковій зоні, використовується жителями міста під городи. А колись це було величезне озеро, на якому знаходилось п’ять островків. На одному із островків Потоцький хоронив своїх собак. Склепи, в яких вони були поховані, будувались із чорного мармуру, а пам’ятники улюбленим псам - із білого.

Залишки озера:



З ним пов'язана легенда: переказують, що саме в його глибинах похована золота карета, не рахуючи дрібних дорогоцінних деталей. Поляки пропонували місцевій владі зайнятися розчисткою озерця, але з умовою, що все, що вони знайдуть,  заберуть собі,але ж наш брат українець " і сам не гам, і комусь не дам", коротше не погодилися. Так і заростає озеро бур'яном, перетворюючись у болото.


Я дуже засмучена таким відношенням. Розумію, не все так легко робиться, але стільки років дивитися, як дух історії розбивається об долівку , і нічого не робити. Було б бажання! У тульчинців його, по ходу, немає... "Софіївка" в Умані - уламок тульчинського шарму, який відестетичнили і заробляють на ньому гроші. А палац найбагатної людини світу залишається в тіні. Егей! Меценати, роззуйте ви нарешті  очі і погляньте на цю занедбану красу. Вона прагне допомоги!!!

09.04.2011
   
Крилаті вислови ЗНО
 
Усі вже, мабуть, знають, що тестування з української мови включає ще написання твору. "Українське слово" надрукувало досить смішні цитати із творів абітурієнтів за три останні роки. Не знаю як інтелект, але фантазія в українських студентів зашкалює не по-дитячому, а ще дивує щирість думок, от ніякими там мовними правилами люди не обмежуть себе і добре їм, пишуть, що серце підказує, правильно, неправильно, головне від душі. Коротше, читайте і посміхайтеся. В дужках зазначена тема твору. Витяги з творів подаються без змін.

("До майбутнього ми йдемо, озираючись на минуле" )

Людський мозг пройшов великий ряд ароморфоз прикладом є: дерев'яні палочки, які під час удару друг о дружку призводять до вогню, а зараз і створювання нових досконалених технологій таких як стиральна машинка і мікроволновка.

Шевченко написав велику українську книгу "Кобзар", за що був відправлений у Сибір, де в палаючих землях посадив вербовий гай.

У минулому діти народжуються, а в майбутньому їх вигодовують.

Наша держава хоч і не до розвинена, молоденька, а вже лізе в НАТО.

У наш час вже більша половина молоді вже спробувала наркотики і тепер впевнено рухається в майбутнє.

Я не хочу поступати до вузу, я хочу поступити до університета.

Паливо, струм, світло, їжа, вогонь - це все є основними інгридієнтами життя.

Люди спочатку вчаться освіченно, а потім посвоєму.

("Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш")

Вірш Лесі Українки "Contra sperma".

Я стараюся більше часу проводити зі своїми цінностями.

Ми онуки своїх батьків.

Собака йшла по берегу, побачила кусок м'яса в річці, поплила. Поки плила, побачила ще більший шматок, поплила за ним, а там була течія і собака ледве не утонула. Тоді вона пойняла, що треба цінувати цінності.

На мою думку, я підтримую думку.

Ярослав Мудрий з отрядом козаків звільнив Київ від німців.

Все можливо. Треба тільки тілом захотіти.


( "Багатством живиться лише тіло. А душу звеселяє споріднена праця" )

Зараз в світі правлять гроші і влада, і що ти тією спорідненою працею зробиш. Взяти на приклад нашого президента він один ну може ще кілька чоловік розграбили всю країну, а ми народ на це все дивимось і далі працюємо, а президент живе «припиваючи». На мою думку бути багатим дуже гарно!

Ось давайте пригадаємо Тараса Г. Шевченка, його тіло не живилося багатством, а бідництвом і приниженням кріпаків, але морально прибитим він писав такі твори, що аж зараз ми про них згадуємо.

Навіщо людині тіло, якщо в неї душа не на місці?

Хто народився від штучного запліднення, той не має душі. А ми народилися від батьків і маємо душу. Душу як і тіло треба харчувати, але тільки другою їжею.

Майже всі пани гладкі або худощаві через нервову слабкість.

Взагалі я вважаю інакше. Тому що, якщо ти бідний, то ти нікому не потрібний, не зважаючи на твою багату і чисту душу. Якщо ти багатий, то навіть будучи моральним уродом, тебе будуть поважати і відноситися як до чистого душею. Так було завжди. Але з морального боку... Так я згоден, що проти течії плисти тяжко. Але слід зазначити, що тільки дохла риба не пливе проти течії.
На мою думку, на душі не треба зациклюватися. Треба дбати і про тіло. Якщо ми не будемо дбати про тіло, то будемо фізичними уродами. А це вже непорядок.
У людини повинна бути мета. Якщо ми не дбаємо про душевну чистоту, то виникає загроза стати якимись ізвращенцами.
Тому будемо дбати про тіло та працювати над душею.
P.S. Я старався, як міг. Оціни по-людськи.

Одного разу я зі своїми друзями вирішив піти на рибалку. У нас була лодка, але маленька, в неї поміщалася тільки одна людина. Але незважаючи на це ми змогли залізти у неї у трьох. Ми не могли гребти було дуже тісно, але завдяки спорідненій праці ми добралися до берегу, а по дорозі дуже звеселіли свою душу, тому що було смішно.
А вот багатством душу не нагодуєш. Ось наприклад. Коли чоловіку хочеться фізичних стосунків з жінкою, а близької коханої людини в нього нема він іде і користується послугами жінок з червоних вулиць. Він платить гроші їм, але за ці гроші у нього живиться лише тіло, а душа остається постую.

Якби тіло живилося лише багатством, то навіщо багатим душа, а бідним тіло?

Коли твоя робота приносить задоволення та грощі для матеріального богацтва. В цей момент стабілізується карма яка впливає на інь-янь яка входить вконтакт з навколишнім світом.

Отакі-то цікаві думки у студентів зараз. Хочу побажати, щоб ви більше часу приділяли не тільки своїм цінностям, як це робить один із авторів вище написаного, а ще й навчанню. Або краще сказати, нехай навчання стане для вас цінністю, а не обов'язком!..

25.03.2011
    
Самоаналіз? Рефлексія!

В неділю я насолоджувалася, їдучи в автобусі, кольором бурштинової весни... Ум…обожнюю, коли земля, дерева стомлено-коричнево очікують на зелену перспективу. Насолоджувалася рухом і глухими мріями...В понеділок переконалася, що я тупенький децал з малим словниковим запасом, який не шаре і якому ще треба вчитися і вчитися. Відкрила для себе прихований бік фортеці, внутрішній фасад ( йой, шо ж я мелю?) якої мене приємно здивував. В понеділок я дуже замерзла… У вівторок зігрів трішки КВК: «Бєзна» виграла, що і очікувалося. Вчора ж таки мій домашній «кубік-рубік» бахнув мене по розуму своєю стандартною неочікуваністю, і знову переконалася, що я таки суспільно-гнучка. Ех! А ще у вівторок вперше у своєму житті я взяла у руки писачок. Хто не знає, то це така саморобна штучка, якою розписують писанки… Яке ж це заняття кайфове! Не думала, що мене зацікавить, адже я абсолютно далека від народного хенд-мейду. Розмальовувати писанки мені так сподобалося, що я захотіла продовжити цю справу перед Великоднем. Це дуже цікаво! А ще відчувається якесь умиротворення! Вогні над мостом знову заполонили мій маленький внутрішній світ. Я не розумію, як можна ними нехтувати!?. Мовчати, розмовляти про якісь побутові деталі і не насолоджуватися вогнями? Ну як так?.. Сьогодні  затишок нашої рідної «Тарамари» заглушив мій песимізм. Цікавий смак нуги..умм.. КУІТКО, дякую, що витягнула! Ти моя  батарейка-дюрасел!.. Самозаглиблююсь, дратуюсь,  поглинаю  шоколадки, короче живу!Тим часом загострюється тактильний голод...

 23.03.2011

Коротко про шкідливу літературу для дітей
 
Колись я полюбляла дивитися неформатні мульти, такі як "Невгамовні", "Гей, Арнольд", "Злюки бобри", "Огі та Кукарачі" й інші... Хто бачив, то знає, що то за діло.  Я практично виросла на них... Ну бо вони були цікавими і смішними... Мабуть, тому в мене трохи викривлена уява. Неформат буває не тільки тівішний, а й літературний. Ось потрапив на очі мені  такий віршик:




...і тут я задумалась: чи потрібно таке дітям?  Усе в руках батьків. Я знаю, наприклад, таких мам, що не читають казки, де присутні елементи брутальності, типу "Червона шапочка", " Колобок", "Івасик Телесик"... Вони ознайомлюють своїх чад лише з добрими казками. Це звичайно дуже педагогічно, але ж цим же дорослі обмежують малюків, не дають їм повноцінно ознайомитися зі світовою та власне українською літературою. Повернемося до вище продемонстрованого віршу, філологи називають такі твори небилицями, вони тягнуть своє коріння ще з фольклору. Небилиці шляхом спотворення явищ дійсності удосконалюють уяву, мислення. Але маленькому слухачу чи читачу інколи важко зв'язати  реальність із вигаданою плутаниною, це призводить до вибухового фантазування, що може перерости  у дитячі страхи. Тому тут треба бути обережними! Перш ніж купити книгу, треба обов'язково проаналізувати її зміст, ілюстрації; тексти мають бути  прозорі і легкі. Діти прагнуть прямолінійності і правдивості!

18.03.2011

Кулька з минулого і панчішки теперішнього

Я себе відчуваю вижатим  "спанч бобом".
Повітря пахне весною, а я "спанч боб"!



Ніколи не припиняйте посміхатися, бо це найдешевший спосіб зробити себе красивим. Ніколи не дозволяйте вітру робити вам холодно. Тепло має перемагати холод. Тепло йде із середини...

Коли ваша гельова кулька заплутується у гіллі – це знак! А якщо подумати, то все наше "битіє" складається із закодованих знаків. Вони -  приховані афоризми  долі.

Якщо хочете, щоб перехожі не розглядали ваше обличчя, вдягніть червоні панчішки, тоді вся увага буде прикована до ніг.
Самореклама – спосіб похизуватися своєю стереотипністю. От я себе не люблю, не рекламую, і все пучком…майже.
Минуле…Хм. А хіба воно колись приходить? Минуле не може минути, бо воно існує у спогадах. Моє минуле при мені, твоє також. Воно визначає характер, поведінку, думки.
Виховання – ув’язнення справжнього єства. Ми приковані мораллю, обов’язками. Я не можу змиритися з певними обставинами, я просто не розумію, чому так, а не інакше…
...Цікаво все ж, та кулька здулася чи полетіла у вирій майбутнього? Спогади. Люди повторюються. Люди – це клони, індивідуальності – не люди, а інопланетяни. Відображення у сні. Тихі, холодні ранки... Сумую посміхаючись!
16/04/2011

З Восьмим!

Як же я люблю запах вітальних листівок з восьмим березнем! Вони по-особливому пахнуть. Люблю вибирати їх, люблю дарувати! А потім коротко підписувати, вклавши в цей незначний подарунок всю свою душу, усю посмішку, усі слова, синоніми і антоніми, метафори і гіперболи, усе!!! Специфічний аромат листівок заглушує занудство відносин і хоча б на хвильку дарує радість! Ех! Цей запах пробуджує у мені забуті відчуття.

Та що це я все про себе та про себе!? Треба й привітати! Милі, гарні, любі Афродіти, Афіни, Сирени, Музи, Попелюшки, Галатеї, коротше всі ті, які здатні зводи своєї красою, грацією і розумом чоловіків, вітаю вас з цим неймовірно-рожевим святом весни! Перш за все міфічних вам сил, здоров'я і наснаги, що дозволять буквально отак взяти і перевернути світ! Бажаю неймовірну кількість позитиву, гігантського кохання, яке окриляло б і надихало! Чистого неба, метеликів, бульбашок, квітів, поцілунків, сміху, ніжності і тепла... І нехай Кларі Цеткін не буде за вас соромно! Ну ви мене розумієте?!
08/03/11

Тім Уокер і мої клаптикові враження

 І знову про цікавого, як на мене, фотографа. На цей раз мова піде про Тіма Уокера - англійського віртуоза, який прийняв на себе місію викривати абсурдність гламуру. Цей відомий художник миттєвості, що створює фотосвіти для багатьох модних компаній, вражає своїм оригінальним підходом і баченням. Руді і шалені, анорексія гострих кутів, маштабний мінімалізм, тендітна кривавість, сухі трави і вологі очі, кам'яна м'якість, тело холодних поглядів - всього навсього мої клаптикові враження від знайомства з його творчістю. Єдине, що мені не дуже подобається - це затерті кольори, але, може, це фішка автора, хто його зна...  Не можу не процитувати Робіна Мюіра, який влучно зауважив, що ліричний підхід до моди Уокера "завоевал почитателей среди таких требовательных клиентов, как The Scotch House и Casa Vogue, и нашел воплощение в портретах таких звезд, как Кейт Бланшетт и Джонни Депп. При этом Тим слывет чуть ли не самым скромным и вежливым персонажем в мире моды". Загалом ду-у-у-уже вразило! Фото оригінальні і непусті!Дивують і надихають!












































Між небом і землею

     Там земля порушує правила і стає небом. Там немає кордонів, а лише блакитний простір, тиша прозорості і вічність...

 





     Фото зроблені на  соляному озері на півдні  рівнини Альтіплано,  що в Болівії ( Південна Америка) на висоті близько 3650 метрів над рівнем моря. Особливість цього озера  полягає в тому, що вода у ньому висохла, а саме воно покрилося товстим шаром солі, а в сезон дощів солончак покривається тоненьким шаром води, що дозволяє йому перетворюватися на найбільше у світі дзеркало. Надзвичайне місце! Країна неба! Поскільки я оспівую небо, то Солончак Уюні автоматично заноситься до списку місць, які я мушу відвідати, нехай навіть в наступному житті. 

05/03/2011

Естетика одного мутуалізму

Човен - у безсистемний простір пласкої стихії.  Голе тіло на сухих дошках дихає в такт туману. Білий космос спокою розбурхує рух човна... Гармонія тиші закінчується навіть тоді, коли колібрі махає крильцями. Будь-який спокій стає неможливим за наявності руху. Рух - човен, Ти - спокій,  чуттєвий  у своїй дикій незайманості. Ви - щось на кшталт естетичного мутуалізму. На устах ще тепле молоко скуйовдженого вітру. Як солодко бути вільною, поВільною! З долоні проростає орхідея. Пахощі цнотливої віри пускають коріння глибоко у дерму невіданих фантазій. Здригаєшся у вісні. Мимовільно посміхаєшся, не розуміючи, що міміка сміху - це маленька миттєвість гротеску. Приречена на незрозумілість, пливеш за течією. Монахиня , віддана безкінечній зміні точок.
  
04.03.2011
...і
...і прийшла весна, і очистилося небо, і почало все танути, і заспівало серце щирі сонети очікуваному відродженню... Ну якось так поетично і можна схарактеризувати мої теперішні відчуття. Під мінусовку морозного хрусту прийшла нарешні весна. Поки вона добиралася, я втратила настрій, силу, натхнення, переконалася, що упередженність до людей інколи буває необхідною. Вона дозволяє вижити.


Початок, тепло в перспективі, подвиги, маки і підсніжники, клаптикові ковдри, метелики і колібрі, фарби і олівці, зелена гармонія, аромати і прозора синтенція підсвідомості, порушення правил...я втрачаю орієнтири... Чому у моїх думках так багато крапкових пробілів. Апосіопезний діагноз. Три крапки. Час на повітря. Сухість і беззмістовність. Холод/Тепло.....

03.03.2011
 
Тепло - це коли нехолодно
     Я мовчу, бо слухаю. І не чужу мову, не звукову гаму, ні, я слухаю рухи, поведінку, динаміку днів. Я невимушено дозволяю бути не домінантою у діалозі зі світом... Бабак збрехав: весна скоро ще не прийде. Холодно. Бурульки... Загострена потреба в новій людині. І не тому, що старі набридли, зовсім не так... Просто спілкування - це кухня: завжди хочеться чогось нового, чогось такого, що гостро подразнює приспалі рецептори. От коли ви харчуєтесь кожен день однією курятиною, погодьтесь, естетичні вподобання шлунку і мозку капризують. Здорове харчування - це урізноманітнене харчування. Так і в людських відносинах... Перенасиченість днів зрізами думок. Оцінювати законспектований день - означає вивчати теорію своїх вчинків, суть ега. А наука - складна штука! Коли я одержима знаннями, то мене несе, тому вибач, моє справжнє "Я", що трішки вийшла за межі дозволеного. Буває...

тепло - це коли нехолодно: логічна актуальність:)

Відчуваю, що переспектива наступних днів - теплі шкарпетки, варення, мед і гарячі чаї... Тепло - це коли нехолодно, а любити - це коли логіка стає непотрібною, як Берлінська стіна. Моя логіка - не Берлінська стіна, тому вона потрібна. Логічний умовивід. Правда? Ходити по лезу ножа - це бути малолітнім дурбеликом. Цікаво, коли  мені стукне 25, я нарешті позбудусь звички сумніватися... Сніг, часте серцебиття від анергетика, нірвана*, маштабні картинки недоступного для мене життя, те, що знаходиться поза зором правильних осіб. Досвід? Ні, спогади. Знову холодні долоні. Все ще залишаюся в оболонці безкомпромісного чекання весни. Ау! Приходь швидше!

25.02.2011
    
Лютневі істини
     Увага! До офіційного приходу весни зосталося всього 10 днів! Жорстоко вириваю клаптями невинні дні календаря. Вже скоро весна розкине свої молекулярно-невидимі сіті. Я точно знаю, вона трішки наведе лад у моїй павутинчастій душі. А далі що? Мої фірмові несуцільні сердечка, пиво в "Тарамарі" і короткі ночі? Передбачуваність.
    
     Лютий - це якийсь безкінечний пошук істини людських характерів. Перлина суті то виглядає, то ховається у мушлі ситуацій. Кожна персона така багатогранна, що фіг зрозумієш справжній облік замаскованої посмішки. Стереотипи ламати нічим. Рухаюсь в ногу з усіма. Смакую мандаринки, слухаю наушники, ріжу кільцями ківі, читаю і злюсь, безперестанку триндю. Стандарт.

     Почала поповнювати свій словниковий запас французькими словами (ага, крига трохи зрушилась): дякую за книжку Куіточці і Тані. Усім вже починає набридати моє овулярне [r]. Ну а що? А ще я вперше пекла млинці. Ну звичайно з цього нічого хорошого не вийшло, але ж спроба то була. В той час, як я навчилася не п'яніти від шампанського,  попса зреклася ванілі. Хм, як це оригінально для попси.

    Куіточка знову розривається між своїми титанами. Хто переможе: мужик чи чахлик? Я дійшла висновку, що щасливою можна стати і без чоловіків. Це елементарна елементарщина, головне розбагатіти і стати самодостатньою, усе інше відносні аксіоми. Що таке почуття між протилежними статями? Низхідна еволюція. Депалаталізація уподобань: ти мені подобаєшся ще, а ти мені вже ні. Для чого напрягатись?

     Найкращий спосіб створити теплі спогади - це не думати про їх створення, а просто проїхатися зайцем, досхочу наїстися макдональдського ГМО і бути щасливим. Вікоооошко... Ех Куіточка!=*

     Одним словом життя коротке, щоб "ковтати сміхунчиків"! Треба оптимально посміхатися, адже мені всього навсього "13 років"...хм...як це мило!

  19.02.2011 

Тверезий погляд дітей

Хочеться написати про щось таке тепле і неймовірно гарне. Довго я думала і вирішила про любов. Люди віками пишуть про неї одні й ті самі речі, тільки іншими словами, тому, думаю, від мене не відпаде...

Колись там, неважливо коли, група дослідників вирішила влаштувати опитування дітям від 4 до 8 років. Усім задавали питання: "Що таке любов?" Відповіді виявилися дуже глибокими, як для малюків. Дитяче лепетання - це окрема філософія. Чом би з нею не бути знайомим?

love is...

Ось власне і відповіді:

"Якщо хтось любить тебе, він по-особливому вимовляє твоє ім'я. І ти добре знаєш, що твоє ім'я знаходиться в безпеці, коли воно в його роті. "
Біллі, 4 роки

"Кохання - це коли ти ділишся з кимось смачною смаженою картоплею, не примушуючи його давати щось натомість."
Крісі, 6 років

"Кохання - це те, що примушує тебе посміхатися, коли ти стомився."
Тері, 4 роки

"Кохання - це коли моя мама готує татку каву, а потім  робить ковток перед тим, як віддати йому чашку, щоб впевнитися, що кава смачна. "
Дені, 7 років

"Кохання - це коли ти кажеш хлопчику, що тобі подобається його сорочка, і він носить її потім кожен день."
Ноель, 7 років

"Любов - це коли твоє щеня облизує твою щічку навіть після того, як ти залишив його на одинці  на весь день."
Мері-Енн, 4 роки

" Коли ти любиш когось, твої вії весь час піднімаються і опускаються, а з-під них сипляться зірочки."
Карен, 7 років

"Кохання - це коли мама бачить тата в туалеті і не думає, що це огидно."
Марк, 6 років

"Якщо ти не любиш, то ні в якому разі не повинен говорити " я тебе люблю". А якщо любиш, то повинен казати про це завжди. "
Джесіка, 8 років

Ось така наївно-прозора філософія вийшла...
5.02.2011

Життя НЕкактуса

  Кактуси. Ростуть. А все інше - просто життя. Життя, в якому мрії носять скоби і через це не хочуть посміхатися, а коли починають, то стає страшно від їхнього вигляду:  поразка власних польотів. Життя, де люди розчаровують і розчаровуються. Життя, де світ райдужно заломлюється завдяки мильним бульбашкам, а заломлення - це частина брехні, вона повсюдно...

воля............................................................

Треба навчитися себе розуміти, а то так діла не буде. Отак взяти  і навчитися... Клітка. Вона переповнена крилатими ЕМОціями. Вони, паскудники, шкребуть своїми кігтярами  усю мою внутрішню мембрану. Скільки там до весни? 23 дні? Відносно мало. Як же я себе ненавиджу через надмірну бурхливість уяви. Отак щось вигадуєш, а потім бац - і облом. Напевно, гарно бути кактусом і рости ще з одним кактусом в тісному горщику. 
19/02/11

Старію:)

Це стається кожного року: я старію, змінюються цифри в абстракції і починається нове коло. Вранці завжди виникає почуття якоїсь дитячої радості, може, це від солодкого сну чи теплих променів сонця, що розливаються по обличчю... Увечері ж навпаки настрій змінюється. Стає трохи ностальгічно. Колись десь почула причину цього явища. Виявляється, що наш Ангел охоронець покидає нас наодинці, щоб полетіти на небо , де він демонструє певний звіт, де зазначені наші хороші і погані вчинки за весь рік. Тому і сумно стає, бо Ангел не поряд... Отак...

Народитися - це означає бути квіткою, що продукує кольорові мрії... 

Скільки пам'ятаю себе, завжди сприймала День народження адекватно. Раніше мене дьоргали за вуха, тепер культурно вітають. Нічого такого. Звичайний день. А якщо більше заглибитися?..День мого народження! Хм...Складна це штука, напевно, народитися.
Мені подобаються Дні народження за один єдиний нюанс: ВІТАННЯ. Люблю вітати когось. Це так цікаво для кожного вигадувати унікальне заклинання бажаного. В цьому я бачу певну магію! Побажання - це веселкове тепло слів, які позбуваються своєї звичної оболонки і стають чарівними імпульсами в космос... Ну якось так. Короче, не буду вже вас грузити своїми філософаськими думами, піду краще пошукаю чогось солоденького...:)

28/01/2011

Де взяти волю?

  А мне лета-а-ать, а мне лета-а-ать,
А мне лета-а-ать охота!
Водяной
 
Ви шоб знали, яка я ледацюга! Скільки часу  витрачаю дарма. Найгірше те, що моя неграмотна особистість усе це розуміє, а вдіяти нічого не може. Вона б'ється в пориві якихось там цілей, але всі вони перетворюються лише на слова...і тільки на слова. Мінімум дій. Нерішучість. На сон витрачаю 12 годин замість 7-8, залежна від соціальних мереж. Уф. Стомилася нічого не робити.
  
  
Кожної  ночі повторюю собі, що наступний день буде продуктивніший, але все марно. Ма-а-арно... Скільки хочеться, але ніякої ініціативи. Скільки цікавих книг непрочитано! На ці вихідні планувала прочитати три книги. Ага! Сумніваюся, що хоч Іздрика дочитаю... А французька! Цілими днями дивлюся французькі мюзікли і насолоджуйся мовою! Ех, курси для мене нереальна річ! А розвивати навики  малювання? Короче, складно мені себе з місця зрушити. Я - далекий механізм.  Більше б сили волі! Але де ж її взяти?

Інтермецо на гойдалці


                                                                     Накладати вето на займенники - це все одно,  що  накладати  на  себе  руки:  для чого?

Ти мінімаліст і бачиш лише прості закономірності. В твоєму світі краса -  летальність чиєїсь ідеї. Сакральні оргії почуттів ти припиняєш кавовим блюзом і сигаретами. Блазень. Я втікала від тебе у трави, де займалася егоцентризмом. Навколо було інтермецо. Я не ворушилася, щоб не порушити непорушність. Гойдалки росли з небес. Роса колючої трави розчиняла мене. Згодом я зникла. А можливо ніколи й не існувала. "Небути" - це одна з форм існування, коли лише ти знаєш, що можна жити без тіла. А що матерія? Формальна потреба перцепції, тактильна необхідність. Не я тобі була потрібна - моє тіло: для кохання, для читання, для народження твоєї безсмертності... Гойдалки полюбляють скрипіти. Неймовірний звук. Маленькі драми сухих дощок... Мою ідеальну буттєвість розгойдував вітер, я належала йому. Ти часто приходив у трави, напевно, відчував таки щось. Я мовчала. А навіщо слова? Ти ніколи їх не чув. Вони були потрібні лише для номінації побутових дрібниць. Інтермецо стало мною, а, може, я ним... Холодно якось. Та  я не сумую за теплом. Воно належить лише життю. Я завжди пам'ятатиму день твого охолодження, тоді твоя ідеальна проекція прийшла у трави. Вперше за все своє матеріальне життя побачила твою посмішку, а потім ти зник...назавжди. Цікаво, коли  ти не був мінімалістом, а я інтермецо, у нас народилися би діти.

22.01.2011
Добре, коли добре
 
     З'їла я банан і подумала, що добре їсти банани. Взагалі їсти - це добре. А ще класно бути розумним, тринькати гроші на дрібниці, створювати творчий безлад, в якому творчість проглядається тільки у назві, спати без подушки, уміти фарбуватися, готувати тістечка, або взагалі уміти щось готувати, окрім яєшні, каші, макаронів і супу, який завжди недосолений; добре ходити без одягу, ну взагалі голим і не соромитися цього, добре їхати в тролейбусі і співати що є сили, добре купатися у фонтанах  ( а ще краще в університетському), добре  колекціонувати  фотоапарати і вміти робити мохіто, добре не заздрити, а просто йти прямо, ну, наприклад, по львівській бруківці під ручку з потенційним принцом і мріяти про Альпи чи Данію. Добре порушувати правила, закривши рота совісті, добре холодні руки гріти теплою чашкою заварного чаю з літніх  трав.                      
  


      Класно, коли є полосаті гетри, а життя не полосате, а світле і тепло-затишне, добре, коли мрії ванільні, думки полуничні, а люди ідеальні. Добре, коли є багато цукерок і мандаринок, коли газована вода б'є у ніс і коли від когось пахне приємними думками. Добре співати колискові, добре, коли вони комусь подобаються. Добре бути незакоханим, а закоханим ще краще. Круто відвідувати курси французького, масажу та малювання. Добре сидіти на сходах, коли на тебе всі дивляться. Добре взагалі, коли на тебе дивляться. Приємно слухати музику і їсти смачні мармеладки. Добре не думати про те, що потрібно думати. Добре просто займатися доброю справою. Приємно переглядати старі відеозаписи, забуваючи про все погане і згадуючи лише хороше.  Ех, добре, коли добре..........
 
22.01.2011

Шарм - шрам
     Завжди було цікавинно чому на одних людей звертають увагу, а інші захлинаються від недостачі поглядів.  Потім я все ж зрозуміла і винесла для себе причинний абстракт. Магнетичні люди мають вроджений шрам, який я називаю шармом. Шармовані особи ніколи не страждають від дефіциту уваги. Якщо у вас немає внутрішнього шарму, то звиняйте, але ви звичайні. І ніякими методами його не додати у список персональних якостей. Він або є, або  немає. Інколи його компенсує  матеріальний потенціал. Але то вже з іншої опери.


 

Шарм ніколи не треба плутати із красою. Це абсолютно нетотожні і навіть несуміжні речі. Це дві різні планети все ж одної галактики. Красиві люди можуть бути без шарму і становити собою звичайну масу. Непривабливі і полохливої зовнішності піпел можуть так притягувати, що аж дивно! А коли краса і шарм опиняються в одному тілі, то це вже гігант магнетизму, щасливчик випадку чи раб естетики.

Звичайні люди - загальний фон світу, люди із шармом - його яскраві риси. Магнетизм допомагає і убиває. Ним потрібно ще вміти користуватися. Я знаю багатьох, які стають жартвами своєї ж феєричності. Одні заплутуються в емоціях, інші в собі... Тому важко сказати, що краще - шарм чи типовість... Хай кожен вирішує для себе.
 
20.01.2011

Таке шось
Поки вибір не зроблений, все на світі можливо.

Справжнє людське життя у непердбачуваності власного вирішення.

Десь колись там почула ці вислови і задумалась... Я багато думаю. Я навіть більше думаю, ніж дію. Теоретик, блін. Так от...вибір - це складна штука, як не перекручуй. Вибір - це  криголам буденних днів. Він примушує лід буднів рухатися. Вибір веде до змін. Люблю зміни, хоч і боюся їх. Любити і боятися... Чи боятися і любити. Логічна сума від доданків таки змінюється. Математична формула  тутечки неактуальна. Зміни. Для чого далеко йти? Я змінююсь. І це навіть стали помічати... Це погано? Навпаки? Не знаю.

Чому коли ціль реалізовується, виникає пустка? Ейфорична радість лише у мріях. У житті адекватні реакції. У мрії не потрібно вірити, вони лише для гедоністичних потреб. Все стається саме по собі. Передбачення подій - трата часу... Під час ніколи не потрібно підлаштовуватися, він повинен адаптуватися під вас. Хоч це і релігія королів. Пафос чистої води всі слова.


Місто, якому я потрапила в лапи, - це мініатюрна і вишукана карусель, на якій всі катаються. Рух не дозволяє запам'ятовувати облич, але ж для цього є соціальні мережі...там можна все. Королі і смертні стикаються. Різниця, що королі мають коротку пам'ять, а у простолюду ширші вмістилища мозку. Бомонд! 

19/01/2011

Аржіні

      Сонце сходило, коли вона чухала носик, вишитий веснянками. "Який сьогодні в мене настрій? - позіхнувши. - Угу...поганий! Тому одягну шкарпетки, щоб не застудити ще більше свою злість". В задушливій кімнатці пахло мріями і м'явчанням кота. Сонце сходило, як вона одягала теплі шкарпетки і куштувала засмагле варення. " Варення - від варево... солодке м'ясо звареного літа", - подумала облизуючись. Літо давно минуло: то осінь, то неОсінь, щось таке незрозуміле. І все було якимось неТаким: дівчинка, котеня, варення. Карикатурні розмальовки: хоч бери та розфарбовуй на свій смак. Сонце сходило і тоді, коли вона намагалася вилізти на дах, щоб встромити в ґрунт розпашілого неба чорну зернину. "А що небо гірше за землю? Хай на ньому також ростуть квіти," - переконливо доводила заспаному коту. Сонце сходило навіть, коли приходила ніч, і веснянкувата знімала брудні шкарпетки. Ну що ж тут дивного? Просто через поганий настрій дівчинка забула вставити батарейки сонцю...

     На закуску відео, яке надихнуло мене на написання цього етюду:

 
 
     Короткометражка має назву "Аржіні" ( країна - Франція, режисер - Джулія Сімеон) . Мультик становить собою зворушливу історію в стилі Амелі про маленьку дівчинку, яка силою своєї мрії, сміливо виготовила казкову реальність.  Відео зроблено в простій та досить оригінальній манері слайд-шоу. Мені чомусь подобається: просто і зі смаком.Може, не дуже в тему, але додаю ще примітку до самої назви: Аржіні - васальний замок у Провансі. "Аржіні" одні виводять від "Argine " - дама треф, повелителька скарбів (анаграма слова "Regina"), інші пов'язують його з "argyros" - срібло.

03/01/2011

Привітання Малюка

Сьогодні вперше за довгий час було гарне небо, схоже на розплавлену магму ; воно між чорним, стурбованим снігом, гіллям виглядало дуже ефектно: краса, розмита рухом швидкоплинності... Ем... Ну що ж почалося нове дисятиліття. Новий рік! Не побоюсь повторити фразу, оголошену якось Куіточкою, що Новий рік для дітей - це казка, для дорослих - звичайне свято, а для невдах - нова точка відліку. І я таки доросла, бо, на жаль, не відчула вже ніякого Різдвяного духу, лише адекватну радість. Перший день Нового року подарував мені літо, душевне літо, це тоді, коли в серці проростає насінинка небесного світила і стає тепло за те, що відбулося і за те, що тільки десь там в проекті.


     Ну що ж Малюк Філософія бажає Вам, пілігрими електронних просторів, в році пухнастого зайця знайти себе, своє місце, ухопити птицю щастя, бути пильними і здоровими, розумними і перспективними, коханими і закоханими, радіти і ризикувати, мріяти і просто плисти в гармонії з часом. Одним словом жити повноцінно, бути відданим самому собі і світу. Усе буде, як каже Женя, і все буде "гуд"...

1/01/2011

Балеринка

     Падав сніг, сріблясто-мокрий і холодно-звичайний. Вогні через скельця очей проникали в темряву закомплексованого лібідо. Воно пробуджувалося , трансформуючи твою ангельську сутність у неконтрольовану тварину, наповнену запрограмованими інстинктами. Нові закони стерли будь-які межі: абсолют волі.
     Доторки. Світ втратив зір, слух, нюх... Дотик компенсував слова і недослівки. Він урізноманітнювався: то глухий нарис рукою по спині, то теплий подих в шию, то вологий поцілунок неадекватного розуму. Пристрасна елегантність робила тебе слухняною балеринкою. Пуанти довіри виконували все за тебе. Калейдоскоп кольорових доторків. Вони підіймали разом із криланями до стелі і навіть намагалися її проламати. Безумці. Приємне тепло розріджувало повітря: безкиснева миттєвість радості, виправдана і потрібна. Долоні цілуються. Вони встигають ще перешіптуватися, по-своєму.
     Блаженство йде на спад. Вмикається зір. Флюїди. Ти розумієш, що це точка кипіння. Стримано посміхаєшся. Аналогічна дія з боку об'єкта. Полегшення. А далі спогади, що катаються на атракціоні мрійливих переживань...

1.01.2011

Маки

Агонія експресивних імпульсів настрою поволі минала.
- Спрага, - повторювала без кінця.
- Вино?
- Ні.
Червоні нігті почали малювати на оголеній спині безіменні кільця.
- Приємно, - насолодливо жебонів.
- І що ти думаєш? - увірвала.
- Я думаю, що думати - безглузде діло. Думка - це рух, що розвіває вогонь небезпечних наслідків. Давай помовчимо підсвідомо.
- Але я ж не можу заткнути навіть свою німоту, - сконфужено.
- Це просто, давай приглушемо її поцілунком.
Ефір їхньої близькості наповнювався передбаченим висновком. Логіка почуттів.
- А ти знаєш, в моєму серці ростуть маки! - пафосно похвалилася вже коли він засинав.
- Та ну! - недовірливо бовкнув.
- Ні, чесно!
- Маки - це добре, - засинаючи. - Вони, так би мовити, кривава матерія тендітного плану.
- Ти серйозно?
- Цілком! - вже крізь сон.
Чула сопіння його приспаних ідеалів. Раділа, бо була поруч. Коли він  у солодкому маренні обійняв стан, вона подумки поливала маки. Вони цвіли, пахли, бо так буває завше.

29.12.2010

Банальне

Зима. Чотири убогі літери, чотири закарлючки... Всередині багато емоцій, але не можу ними ділитися, бо вони мені самій бридкі. Таке щось незрозуміле... Я ненавиджу себе за те, що не можу хоч трішки наблизитися до ідеалу. Але, по суті, ідеал - це лише фантазії й водночас фобії закомплексованих правилами осіб. Не накручуй себе, не вимріюй замріяних висот : усі грандіозні речі - це виключно імпровіз!.. Тиждень виявився напруженим: постановка казки, хвости незакінчених справ... Було неочікувано, коли сказали, що моя казка, інсценізована нами, посіла перше місце. Було приємно. Можна сказати, внутрішнє самоствердження. Продовжую чекати на весну, може, сонячні зайці провесні виб'ють з мене сміття, що вештається в голові. Може, це вже звичка копирсатися в собі? Просто - складно...Хочу в ліс збирати підсніжники, кричати знесилено, щоб почути ехооооооооо... Хо-хо...Зима...брудний сніг...холодні руки... нещирість витає - банально...

Клаптики

Кожен день вимагає від тебе якихось слів. Він витягує із твоєї голови слова по клаптиках і змушує сформулювати характеристику прожитого... Ну ось, власне, що зібралося у мене:
Немає ні добрих, ні злих людей, є люди, які сприйнятні або несприйнятні для тої чи іншої людини.
Посмішок не буває... Це лише скорочення мімічних м'язів. Щастя не буває... Це лише випадково здійснені мрії. Людей не буває...Вони лише тіні високих ідей.
Час розчиняє нас, як кава цукор, різниця лише у тому, що ефект нашого розчинення не такий вже й солодкий...
Незрозумілим бути легше, ніж непомітним: на незрозумілого, коли він щось високе ляпне, хоча б подивляться, а непомітний так і залишеться непомітним.
Кохання? Пф... Я вас прошу! Це не почуття! Це стабільність.
далі буде...

18.12.2010

Французька соціальна реклама про Росію


Ролик -  соціальна реклама про політику Росії. Французьке відділення правозахисної організації Amnesty International  запустило соціальну кампанію, що привертає увагу до проблем порушення прав людини в Росії ( особливо це стосується політики на Північному Кавказі). Отож в рамках цієї кампанії був випущений, як на мене, дуже сміливий ролик. Тут кожна деталь має вагоме значення: руки з аж надто викрученими пальцями, закривавлені матрьошки, ще й фонова пісня "Ой, полна, полна коробушка", що створює ефект якогось ще незрозумілого напруження, несправжнього щастя . Усе продумано: усміхнена і добра лялька ховає у собі страх, кров, недомовки. Лозунгом реклами: "We must not let Russia's charm hide its atrocitice", себто "Ми не повинні дозволяти чарівності Росії приховувати її злодіяння"...Сміливо! Не дивно, що заборонили її публічний показ.

18.12.2010

Чашки б'ються на щастя

  Якась невизначеність.  Невпевненість і легка прострація. Скоро Новий рік. Швидко все так... Сьогодні  якось  добре було їхати в автобусі... читати Грішковця, дивитися на падаючий сніг... Приємна побутовщина. От зараз в голові дууууже багато думок, але вони  не компонуються в чітку послідовність. Я лише знаю, що нічого не знаю, бо знати все обтяжливо. Люди закриваються і відкриваються, чашки б'ються, консерватизми шкребе совість. Думаю, весна поставить все на місце, але ще ж так довго чекати...
 

     У нас відкрилася нова книгарня... Вона крута! Не схожа на інші. Затишна. Я нарешті купила Оскара Уайльда в оригіналі... Гм, майже цілий тиждень  як навіжена твердила, що Шевченко ніякий не геній, а щасливчик випадку, що він звичайний собі поетик і поганий драматург. Ну то вже таке... 

10/12/2010