Надя, поглянувши на мій малюнок, накреслений під час телефонної розмови, сказала, що мені потрібен захист. А я того дня справді його потребувала. Як же багато у житті того, чого не треба брати до голови. 

Сняться дивовижні сни. Пальці можуть вже як-не-як витворювати маленькі мелодії. І кожен тиждень дарує нові історії незнайомих людей, відкриває очі на знайомих і вчить, вчить, вчить... 

Шеф знову безперестанку слухає "Je suis malade'', і це має щось значити. 

Байдуже споглядання. Небажання розповідати про себе. 

Прагнення швидше здобути якийсь 

досвід. Губимось в днях. Слухаємо розповіді про домашніх

 котів. Чомусь стаємо надто 

чутливими. Хочемо заритися, щоб нас ніхто не бачив.

 Але, як на зло, життя примушує нас 

винурювати. І хвилі несуть нас далеко і близько.

 У інші міста, до інших людей.