зимовість

Зима моросить дощами і народжує погодні парадокси.
Чую звук дзвіночків полярних оленів.
По-теплому сумно жити в цій зимі.

Ще осінню знайшла цитату Андре Моруа, який написав якось таке:

– Стало быть, надо уметь и поскучать?
– А как же, – подтверждаю я. – Это уж само собой разумеется. Касается ли дело мужчин или женщин, любви или политики, в этом мире преуспеет тот, кто умеет и поскучать.

І я скучаю.

Але це не можна назвати поганим чи хорошим. У мене є емоції, образи,  претензії, побажання, очікування, роздратування, невпевненості, фрустрації  чи некерований гнів, але я просто втомилася їх виражати. Я мовчу, провалююсь в свої прострації, намагаюсь не звертати уваги, втікаю у музику, фільми, книги. Створюю маленькі звіринці, де живуть добрі слони, смішні єноти, де на деревах ростуть клітки, які ніколи не закриваються, і кожна пташка може пожити трохи і полетіти. Світи, де затишно і по-своєму. У цих світах ти малюєш мушлі для когось, і цей хтось стає трошки щасливим, коли їх отримує. І кожна мушля унікальна, як і її власник. 

Мені здається, що в кожного є свій паралельний світ, який може врятувати, коли в справжньому стає незатишно.

Океан, муза, свобода - слова, які чомусь мають стати ключовими. 

Вони несуть в собі позитивну конотацію.

Може, тому що океан має здатність продовжуватися, коли закінчується берег, муза - надихати, а свобода... Свобода існувати завжди.

Приємно навчитися себе керувати. Навчитися взяти в руки і робити те, що приносить насолоду. А з того, що не приносить, все одно брати якусь користь. 

Гарно, що в житті є люди, з якими можна говорити про будь-що, гарно, що є люди, які чомусь про тебе ще пам"ятають і розказують про смішних людей, ім"я яких складається з однієї літери "о", гарно, коли є люди, яким можна писати паперові листи і отримувати від них відповідь, гарно, коли є люди, що перші почали змінювати тебе на краще, гарно, коли є люди, з якими рідко бачишся, але під час розмови з ними стає тепло там, де має бути душа, гарно, коли є люди, які вчать тебе маленької мудрості. 

З цими людьми ти можеш розмовляти про мистецтво, буває вони довіряють тобі свої секрети, або вчать бачити людську ауру, ці люди багато розказують про себе і перебивають, коли починаєш говорити ти, вони розповідають про своїх маленьких дітей або про своїх хлопців, вони дають тобі поради і пригощають смачним м"ясом, ці люди надихають тебе і діляться досвідом.

Ці люди зі своїми грішками, таємницями, комплексами, зі своїми проблемами і амбіціями, але вони тобі подобаються, бо поряд з ними розумієш, що людське спілкування - то неймовірна данність від вищих сил. 

І коли ти нарешті для себе визначаєш основне, то розумієш, що те, чого не вдалося якимось чином затримати в руках, тобі зовсім і непотрібне.

Що ж... буває, коли треба і посумувати.

У вечори, коли космос абсолютно пустий, цей сум - по-особливому прекрасний. 
І вогники доль пульсують у вікні, і космос живе своїм життям, і все взаємовипливає і взаємовпливає.