Дивно жити. 

Ти постійно над чимось думаєш.

Тебе оточують люди, які тебе наштовхують на роздуми. І цьому нема кінця краю.

І запалюються новорічні вогні.

І на вулиці так гарно. 

І містечко Діда Мороза наповнене дітьми з кульками і цукерками.

Ти дивишся на ці вогні і розумієш, що краса новорічних свят не викликає в тобі нічого.

Люди снуються навколо: щасливі, одинокі, бездітні і з дітьми, налякані і натхненні, добрі і звичайні. Люди будуть завжди.

- Йдемо до мене, вип'єм по глінтвейну.

Ми слухаєм пісні, на яких росли, читаємо гороскопи, говоримо і віримо в те, що говоримо.

- Незвичайні речі стаються з незвичайними людьми, - каже Таня.

- Ти клониш на те, що ми незвичайні?

Вино хороше, але ми не п'яніємо. 

Таня - вона мудра. Мені здається, що вона багато чого досягне. 

І, так, Вінниця для неї надто тісна. 

Неймовірна музика Девіда Гарретта допомагає мені заспокоїтись.Усе у нашому житті з'являється не просто так. Усе для чогось. 

Писати листи виявляється дуже просто і приємно, так само, як і отримувати їх. Дякую, Інженерко, за цю можливість.

Ми придумуємо хороший сценарій. Усім подобається. Але мої прогнози справджуються.

Приходять моменти, коли ти вже можеш адекватно оцінювати себе. І всі перешкоди, що стаються з нами, треба долати з гідністю.

Треба боротися з прокрастинаціями, фрустраціями і працювати. 

Треба працювати.

Працювати.

Пішли.

 

самотерапія

Дніще... Ти в ньому. Ти підіймаєш голову і розумієш, що ти на самому дні.

Десь згори видніються снігові кулі, які думають в перспективі тебе роздавити. 

А поряд нікого.

Поряд якийсь холод і небезпека. 

Зима, байдужа до твоїх садів і лісів.

Ти не довіряєш людям, ти боїшся їм довіряти.

Тобі говорять одне, а чинять інше. І ти втомилася вірити в пусті побрехеньки, які сама колись створила. 

Тобі, здається, треба фахівець, який зможе розставити на полички усі твої недовисновки, бо сама ти нічого не можеш. Тобі стає прикро, що ти перетворилася в такого от недоінтелігента. 

Ти відчуваєш, що ти просто не в тому місці. Ти це чітко знаєш. Але не знаєш, а яке місце є напевне твоїм. 

Ти в дніщі. Ти в сраному дніщі. І тобі ніхто не допомагає.  Але ти і не хочеш допомоги. Ти хочеш навчитися розбиратися сама. Але в тебе нічого не виходить. І тебе це дратує.

Тааак, тебе це дратує, бо ти звикла бути першою.

Але ти неперша.

Ти ніхто..., якщо тільки не візьмеш себе в руки, за горло і не втохмачеш в голову, що це... лише дніще. Яке, по суті, може насправді бути маленькою калюжкою, в якій ти довгенько сидиш. 

Але сонце світить, калюжі висихають, ти підіймаєшся і не приймаєш все так близько до серця.

Бо це життя. 

Це лише життя.

Життя вимагає терпіння.

Життя вимагає любові.

Життя вимагає зібраності.

Життя вимагає не довгословити.

Тому..

Любіть людей, пишість листи до Святого Миколая і відвідуйте кінотеатри.

Peace*

майдан у Вінниці

Значить, розказую все, що відбувалося сьогодні у Вінниці.

З самого ранку з нашого університету близько 1000 студентів пішли з пар офіційно на євромайдан. Я там не була, але Куітка каже, що було справді організовано і якось по-справжньому. Далі почалося щось незрозуміло що. Усі розпорошилися. На Парижі якісь люди, які взяли на себе повноваження говорити почали переливати з пустого в порожнє, потім ще біля Міської Ради знову з пустого в порожнє. Студентам так і не дали фактично повноцінно висловитися. Викрикували стандартні лозунги, співали гімн. Мене вбивали фрази "Хто не скаче, той москаль" чи "Смерть ворогам". Під час промов я дивилася на обличчя людей: одні дивилися на небо, інші розглядали руки. Ніхто нічого не слухав. Склалося враження, що люди прийшли, щоб просто не сидіти на парах. Мене ще вбивало таке: "Дєвочки, давайте сфоткаємось!"

Ще вбило те, що наче хотіли зробити страйк. Щоб ніхто не йшов на навчання, на роботу. В результаті магазини працювали, транспорт також. Скажіть, це нормально?

Потім ми пішли погрітися, а коли прийшли, нікого вже не було. На площі якісь школярі танцювали під Тік. Ходили поодинокі групки і викрикували пусті репліки.

Немає нормальних лідерів - немає нормального страйку. Нагадало це все гнилий карнавал, імітація євромайдану.

Ми подивилися на те все і пішли додому.

Оце сижу зараз на тому ж дивані, хочу щось для себе зрозуміти.

Нона дивиться новини.

Я слухаю.

У Києві жорсткіше, але...

Та що в цій країні робиться?

Люди, ви що не шарите, що це не те все!

Ееее, вами ж маніпулюють. Ви стадо баранів. Стадо! Розумієте? Стадооо!

Не те це все. От не те.

А що те, я навіть сама не знаю.

Але якось внутрішньо відчуваю, що нам багато чого просто не розказують.

Шкода і соромно, що все так.