Кактуси. Ростуть. А все інше - просто життя. Життя, в якому мрії носять скоби і через це не хочуть посміхатися, а коли починають, то стає страшно від їхнього вигляду: поразка власних польотів. Життя, де люди розчаровують і розчаровуються. Життя, де світ райдужно заломлюється завдяки мильним бульбашкам, а заломлення - це частина брехні, вона повсюдно...
Треба навчитися себе розуміти, а то так діла не буде. Отак взяти і навчитися... Клітка. Вона переповнена крилатими ЕМОціями. Вони, паскудники, шкребуть своїми кігтярами усю мою внутрішню мембрану. Скільки там до весни? 23 дні? Відносно мало. Як же я себе ненавиджу через надмірну бурхливість уяви. Отак щось вигадуєш, а потім бац - і облом. Напевно, гарно бути кактусом і рости ще з одним кактусом в тісному горщику.
19/02/11
19/02/11
Немає коментарів:
Дописати коментар