такий різний час

У книжці про шизофренію знайшла дуже цікаву інфу, але не про цю дивну хворобу, ні, про час.

Отож, слухайте. Передруковую дослівно книжне.

Середня тривалість людського життя приблизно в 25 тисяч разів довша, ніж в метелика-одноденки й у 65тисяч разів коротша, ніж найдавнішого з відомих коралових рифів. Якби метелик-одноденка і кораловий риф володіли розумом і зв"язаною з ним здатністю до усвідомлення часу, то з їхнього погляду час людського життя сприймався б абсолютно по-різному. Метеликові-одноденці люди здавалися б надзвичайно повільними істотами. Адже для нього час минає в 25 тисяч разів швидше, ніж для нас, а значить, і сприйняття його відповідно пришвидшується. Рухи людей для метелика виглядали б карикатурно уповільненим, майже статичними. Навколишній світ для нього був би нерухомим або вкрай повільним: секундне падіння дощової краплі продовжувалося б майже сім годин, а хитання дерев під напором вітру - добу. Водоспад уявлявся б йому стоячим болотом, а ріка - нерухомою пустелею, а падаюче листя здавалося б застиглим у повітрі. Натомість метеликові було б доступне сприйняття скороминучих, швидкоплинних процесів, уловити які людина не здатна. Наприклад, розряд блискавки, що триває дві тисячних частки секунди, він міг б споглядати в усіх подробицях майже хвилину - за нашим, "людським" годинником. За своє коротке одноденне життя метелик встигав би пережити й зробити стільки, скільки ми переживаємо і робимо за все багаторічне життя - кожна хвилина його життя вміщувала б майже стільки ж, скільки наш місяць.

Для коралового рифу, навпаки, люди являлися б вкрай метушливими й неспокійними істотами. Їхні рухи здавалися б неймовірно стрімкими, невловимими. Усе, що ми встигаємо зробити, наприклад, за годину, просто не помічалося б ним. І це не дивно: наша доба для нього - лише півтори секунди, а рік - трохи менше восьми хвилин. Зворотним боком такої повільності була б можливість спостерігати надповільні процеси, недоступні нашому сприйняттю, наприклад, зсуви материків, зміни рельєфу Землі або трансформації сузір"їв.

Отааак.

Уявіть собі, якби було круто, коли б можна на кілька хвилин побути метеликом, а потім ще трошки рифом?

На кожного автора є свій читач, на кожну людину - свій друг, а на кожен день - своя маленька дивовижа. Дяка, що є кому малювати мушлі і є з ким розмовляти, сміятися, радіти, забуваючи за усі проблеми, головні болі і комплекси. 

У дні, коли на набережній малюєш мушлі, дуже гарне небо. Хоча здається небо завжди гарне для тих, хто його любить. У цьому увесь кайф любові. Вона - це німб.

Велосипедне місто.

Майже, як в Амстердамі. Мої маленькі нідерланди вінницького типу з фонтанами замість фіордів. 

Кожне нове знайомство - це можливість відкривати нові люки чи навіть флакончики, пляшки чи коробки, бо особистий простір у кожного різний. Кардіолог сьогодні розказував про експеримент з монашками, які три роки пили каву, а Ксюша - про те, як продавчині бігають на продуктовій стрічці. Юля накупила листівок для пост-кросінгу. Маленька естетика. Світло.

Раніше в тебе доволі гарно виходило аналізувати ситуації. Ти відчувала їх на колір, смак, дотик. Ти писала - і воно писалося. І було так гарно мати маленьку скриньку емоцій десь у павутинному інтернеті. І так мимоволі пишучи, у тобі відточувалася якась грань. І було стільки гарних людей, які тебе читали. А потім ти перестала писати...

Шкода, що наука доходить до нас не одразу, а поступово. Чи то я такий тугодум. Та неважливо!

Вітер полюбляє сукні. Мені, здається, вітер насправді жіночого роду. 

Коли б мене запитали бодай рік тому, чи буду я жити у воєнний час, займатися тим, чим я зараз займаюся, думати про те, про що я зараз думаю, я б обізвала того чувака божевільним.

Насправді раніше було краще. Часто себе запитую: чому ми жалкуємо за тим, що минає? Адже тоді також не було все гладко. 

Найбільше я хочу повернення миру і відчуття легкості, коли війни стаються у твоїх думках, а не в реальності, коли можна просто жити. Моя мама готується до війни у разі, коли вона добереться до Центру України. 

Я знаю, що через рік все зміниться. І, може, навіть на краще. І вітер стане жінкою. І загояться рани. І позбудемося комплексу меншовартості. А поки будемо жити, так як нам дозволяють життєві ситуації. 

Ти ще не зовсім розумієш, що з сьогоднішнього дня закінчився певний етап твого життя. Життя такого насиченого насправді, такого емоційного, живого, по-своєму яскравого і прекрасного. Позаду усі труднощі і неприємності, позаду світ маленького космосу... Твого космосу!
Поряд з війнами ми живемо. Ми намагаємось жити. Ми рухаємось і робимо якісь висновки. Ми закінчуємо університет і адаптуємося до нових умов, колективу і робочого місця.
Ми їдемо в трамваї, і в голові прокручуються безліч картинок студентства, які більше ніколи не повторяться. Ми говоримо тости, бажаючи один одному всього того, на що заслуговуємо. Ми розуміємо, що починається щось дуже велике і неохопне. Ми вже не лякаємось його, бо воно втягло нас у свої тенета.
 Світ у долонях.

Дякую усім за гарний день.
Бережімо себе.
Миру у нашій країні.