Інколи я дуже стомлююсь, і тоді хочеться, як каже Надя, "випасти у суспільний осад", розчинитися в теплій ковдрі, стати ароматом чорного шоколаду. Але бувають дні, які вирізняються своєю яскравістю. Напевно, коли б усе було гладко, то від цієї солодкої фортуни злиплося усе бажання рухатися вперед, і виник би діагноз духовної гіподинамії. Так от, якщо не рахувати Нон, безвідповідальної університетської систем, закономірностей, що відбуваються у житті простих і бідних смертних, до когорти яких належу я, то ці тижні виявилася досить цікавинними. Перш за все я спробувала себе у ролі вчителя, будучи консультантом на математичній олімпіаді. Було цікаво спілкуватися з малюками. Нам з Маріною доручили 6-7 класи. Дітлахи були розумними і хорошими, а головне слухалися! Після я вкотре переконалася, що вчительський шлях надто передбачуваний і монотонний для мене.
Приємності народжуються в неочікуваності. Планування життя - це режим, а режим - це не життя... Куіточка відкрила для моєї естетики нову релаксацію - крамничку "Монпасьє" - рай біжутерії. Це просто неймовірне місце! Хто любить щось цікаве і неінкубаторське, той мене зрозуміє. Атмосфера крамнички надзвичайно тепла і приємна. Ще й ціни доступні. Коротше, як тільки згадую про це місце, то оразу хочу туди знову... Була б моя воля, я там жила!.. Просто неможливо знехтувати спогадами про спільний вибір книжки, поїдання солодко-кислої казки, мням-мням ( у прямому значенні:); і трамвайчик, і сонечко, і хлопчик-рошен (Маріна просто геній називання нестандартних ситуацій) - усе це таке тепле, вже рідне, щире, правдиве, юннісне...
Чи не вперше моя інтуїція мене не підвела, коли я відмовилася йти в театр, де всіх наших привселюдно вигнали з вистави ( і ходи після цього туди; навіть в такому культурному закладі моральна етика стала лише показовою формальністю; сором!!!). Так от, поки наші потерпали від образ, ми з Куіткою дозволили собі ввійти в світ мажорів: спочатку смачні італійські нотки в "Тарамарі", де пиво стимулювало до філософських роздумів, і ми зрозуміли, що не дарма Гейлз назвав свою книгу "Пиво і філософія"... Розмови про сюрреалістичне кохання, про музику і танці, про майбутнє, а ще перевернуті тюльпани, приглушений колір і тільки ми із пивом і філософією.., а потім свіже повітря, посмішки, міст і "Лімон" зі своїм аристократичним чаєм і специфічною атмосферою старовини і спогадів, і розмови, розмови під приємну пісеньку:
Далі були вогні і місяць парку, експеримент із вловимими поглядами, який знову ж мені довів, що двобічного кохання не істує, ніжний голос гітариста , феєрія ночі, трамвайчик і вогні... Коли ми прийшли додому, то Куіточка з'їла моє печиво, і я зрозуміла, що
Посміхаюсь...
Ностальгію пробудив шкільний бал, де самовпевнені діти-акселерати намагалися вгодити своїм вчителям. Але сам процес заходу сподобався. Згадався гарвард, стало соромно, що я навчалася в такому закладі, де вчителі не вчили, а складали плітки і сварилися один з одним...
Калюжі, дощ, вітер, інтим заняття стрип-пластикою, розмови про справжню жінку старших дівчат у прикуску з діалектологією. Зустріч із ідеалом жіночності. Не розумію, як можна бути такою делікатною, витонченою, красивою при природній некрасивості, розумною, тактовною, легкою... Це талант! І стимул для мене.
Під кінець тижня наші з Куіткою походеньки в мажорні заклади все таки дали про себе знати: у кишені залишилося мінімум. Довелося опуститися до "Мівіни" і вишневого варення...
Немає коментарів:
Дописати коментар