Балеринка

     Падав сніг, сріблясто-мокрий і холодно-звичайний. Вогні через скельця очей проникали в темряву закомплексованого лібідо. Воно пробуджувалося , трансформуючи твою ангельську сутність у неконтрольовану тварину, наповнену запрограмованими інстинктами. Нові закони стерли будь-які межі: абсолют волі.
     Доторки. Світ втратив зір, слух, нюх... Дотик компенсував слова і недослівки. Він урізноманітнювався: то глухий нарис рукою по спині, то теплий подих в шию, то вологий поцілунок неадекватного розуму. Пристрасна елегантність робила тебе слухняною балеринкою. Пуанти довіри виконували все за тебе. Калейдоскоп кольорових доторків. Вони підіймали разом із криланями до стелі і навіть намагалися її проламати. Безумці. Приємне тепло розріджувало повітря: безкиснева миттєвість радості, виправдана і потрібна. Долоні цілуються. Вони встигають ще перешіптуватися, по-своєму.
     Блаженство йде на спад. Вмикається зір. Флюїди. Ти розумієш, що це точка кипіння. Стримано посміхаєшся. Аналогічна дія з боку об'єкта. Полегшення. А далі спогади, що катаються на атракціоні мрійливих переживань...

1.01.2011