Досвід і книги

Фестиваль дав мені зрозуміти дуже багато речей. Я переконалася, що мені ще є куди рости, що шукати і яким напрямком рухатися. Зараз буквально перенасичена поезією і не хочу нічого складати. Крім того, мабуть, вже не буду писати так. Або лише додам певну моралізацію, риторичність і візуальність в тексти, щоб зрозуміліше було слухачам. Це, як виявилося, головне. Для писання якісної поетики треба мати досвід.

Головним досягненням, на мою думку, було позбуття страху сцени. І ще один шматочок відкрешився від мушлі.

Раніше я стверджувала, що люблю дивних людей. На фестивалі було їх в надлишку. Вони настільки ексцентричні, настільки унікальні і здвихнуті на тому, чим займаються, що спочатку нас це повалило наповал. Але на другий день вони вже не здавалися такими інопланетними. Ми звикли.

Чомусь мені завжди здавалося, що в компанії таких людей, як я сама, мені буде цікаво. Виявилося навпаки. Можливо, я себе переоцінювала чи недооцінювала. Одним словом, не було там споріднених душ. Місцями мене все бісило. Перш за все через погану організацію фестивалю.

Але я не жалкую, що спробувала для себе такий делікатес. Багато вражень, емоцій, багато картинок в пам'яті, дагато гарної музики, уроків для вдосконалення, нових ідей і планів для втілення.

За цей рік вже я маю вже три поразки в сфері творчості. І треба спинитися, мабуть, але чомусь після кожного фіаско я ще більше хочу рости і брати в усьому участь, адже кожен раз якесь сховане дверцятко відкриває важливий урок. Маленький, але важливий...

*****

...Дивно, що ми часто проходимо повз певні речі і не помічаємо їх, недооцінюємо красу. Дам пораду - озирніться, може, навколо вас багато непобачених дивовиж.

*****

Одним з кращих закладів на землі є книгарні. Коли в мене немає коштів при собі, я оминаю їх десятими дорогами, бо 100-відсотково знаю, що коли моя нога туди ступить, то рука без книги не вийде. Вчора вирішила зробити собі свято: купила аж три книги. Дві з них вже давно планувала прочитати - "Кульбабове вино" Рея Бредбері і "Якби" Ірен Роздобудько, а третю вибрала за покликом серця, навіть ніколи не чула про автора - "Де твій дім, Одіссею?" Тимофія Гавриліва. Люблю вибирати книги за першим враженням. Книга вже старенька, надрукована в 2006 році, але щось в ній є. І не розкручена, мабуть, через складність сюжету. Люди таке не люблять читати. З першої ж сторінки на мене хлюпанула ціла купа ланцюговидних образів і символів. Але я просто обожнюю метафоричну еквілібристику, античні мотиви і лабіринтність авторської фабули. Люблю читати думаючи.

Одним словом я щаслива, бо маю аж три непрочитані книги, цілу купу недочитаних і ще одну недослухану. Літо жарить, але книги нюхаються. В кожної із них різний запах - і то їх споріднює з людьми...

Інше тепло

07.07.12
Про першу половину дня не хочу говорити, хоча, мабуть, про те, що відбулося, я колись згадуватиму з посміхом. Зате як тЕпло пройшов вечір! Хоч це не таке теплО, як з Куіткою чи Маріною. Якщо з останніми воно бентежне, вибухово-дашне і динамічне, то це навпаки повільне, задумливе, зв'язане однаковим перейманням. Дивитися на красу вогнів, шукати глибину, їхати, лускаючи дзвінкий сміх, в хвості трамвайка, ловити погляди і у відповідь посміхатися, професійно займатися зирінгом і шукати ідеального чоловіка. Вогні. Ми під ними стомлені, але щасливі. Спокійна свіжість. Можемо, якщо захочемо. ...Це так важко, коли хтось на дієті, а ти лупиш все наодинці... Мені не вистачало вогників доль і абсолютної незалежності. Люблю ночі, коли хтось ритмічно сопе під вухо... Безалкогольне сп'яніння космосу.

У нас Є мова, у мови Є ми!

Не можу я стояти осторонь, коли такі ганебні перепетії відбуваються в моїй країні. Питання мови - то для мене святиня святих. І коли якісь неосвічені дядьки вирішують за увесь народ, то це, вибачте, виходить за всі видимі і невидимі рамки! Скажіть, де це бачено, щоб в Україні державною була російська? Давайте на чистоту. Усі знають, що проблема двомовності - це всього лише вигідний інструмент, за допомогою якого Україну легко перетворити на колонію. Якщо російська мова перетвориться на державну, то українська буде існувати лише в розмовному варіанті в селах і, може, ще на Західній Україні. Кацапщина буде голосом ЗМІ, проникне в усі державні інстанції. І якщо це триватиме роками, і ми нічого не діятимемо, то, вважайте, капут прийшов. Але такого не буде!!! Чули? Такого не буде! Хай так думають наші вороги. Я ми думаємо інакше!

Господи, скільки людей доклали зусиль, щоб українська мова одержала офіційний статус! Скільки слів, крові і памфлетів покладено на вівтар справедливості! І для чого? Скажіть мені? Для чого? Щоб якийсь тугодумний блазень взяв усе і зруйнував.

Мені так прикро, що за роки здобуття незалежності ми так нічого і не навчилися. Хіба що лише коритися. Мені сумно також, що особисто я нічого, крім написання у соцмережах коротких негативних відгуків, не можу вдіяти. А я хочу!

Але, розумієте, страйк на майдані, організований купкою студентів, нічого дієвого не зробить. На них геть не звертають уваги. Та й студентів зараз мало! Літо все таки.

Хто хоче щось змінити, той не має засобів.

По-перше, потрібна підтримка. Не якоїсь там в'ялої опозиції. Потрібна надОпозиція. А де її знайти? Треба людину, яка поведе! Щось типу гетьманства. По-друге, треба захотіти. Ніхто нічого не хоче, у кожного своє сорочка ближче до тіла. Тому, по-третє, потрібно стати народом, зацікавленим у своєму майбутньому. Наголошую - НАРОДОМ, а не стадом!

Шановні російськомовні українці, я розумію, що, можливо, ви не винні, що вас так навчили говорити, але ніколи не пізно повернутися до витоків, полюбити свою РІДНУ мову, спробувати нею розмовляти. Це ж так гарно бути справжнім, повноцінним українцем!

А ще не розумію жителів Криму, Сходу, які вороже ставляться до всього українського. Вони мені смішні, адже ці люди не здатні осягнути приреченість свого становища. Продаються тим, хто колись ганьбив і знищував їхніх предків.

Але я знаю! Ні, я впевнена, що ми і це переживемо. Ми хоч пасивні, але сильні!

Головне пам'ятаймо: ми можемо все змінити, якщо захочемо.

Розмовляймо українською мовою, пишімо, думаймо нею!

Скільки століть поневіряння вона пройшла, тому ми просто зобов'язані її зберегти... У серцях, у думках, у слові!!!

Ще не все втрачено, бо є ми - носії української мови! Майбутнє за нами! Головне, не зраджуймо себе!

Просто

А коли північний вітер зникає, настає та ж звична нестерпність.

Я не знаю, що зробить зі мною це пекло, в якому живу. Не знаю, до чого це все іде. Не знаю, що буде далі. Скільки разів я намагалася щось змінити, але не виходить. Мені б трішки життєвої мудрості, зовсім трішки, думаю, з нею у мене б вийшло. Ніде нема підтримки. Розумієте? Таке враження, що я зовсім одна в цьому світі.

Бути осторонь? - Не можу.

Я не витримую цих слів. Так боляче їх слухати, особливо з уст найріднішої людини.

Усе ж так просто в цьому житті: просто жити і пробачати! Так просто...

Північний вітер з присмаком молока

Північний вітер має присмак молока. Він цілющий в таку непроглядну спеку, бо ніжить безкоштовною прохолодою.

Буває, що власноруч вигадані символи розчиняються в зашторених буднях, і тоді приходять сутінки суцільної безпорадності. І геть нічого не можна вигадати.., абсолютно...

А потім ти відчуваєш на собі присутність північного вітру, відчуваєш солодку густину молока, банановий запах безтурботності і враз розумієш, що все можна, якщо дуже захотіти.

Десь на пушках пальців причаїлися дитячі страхи, але ми одразу змиємо їх запашним милом.

Мабуть, щоб створилися нові символи, потрібен релакс і усамітнення старим. Ми ненавидимо реклами, але без них наш зоровий апарат надто перевтомлювався. Реклами буваю й у житті, а якщо раптом у вас вони дуже затяжні, вважайте, що ви перебуваєте на якомусь крутому українському каналі.

Буває, що Малюк Філософія стає просто Малюком без накручування. Інколи він сумує за еквілібристикою думки, але час вимагає від нього астрального терпіння і пошуку нових тем, людей та загадок.

Деякі люди живуть минулими сюжетами, деякі - майбутніми звершеннями, ейфоричними очікуваннями чи безпорадними кроками за течією, інші ж живуть насолодженням північним вітром, що має молочний післясмак...

Захочеш і будеш!

Кілька місяців тому потрібно було вивчити уривок з поеми "Незнаному воякові" Олега Ольжича. Пам'ятаю, як в тиху весняну ніч в маленькому своєму космосі я осмислювала ці надзвичайні слова, які дуже підбадьорювали мене тоді. Сьогодні знову чомусь згадався цей вірш. Він часто мені згадується в хвилини вибору і сумнівів. Це не просто собі поезія. Ні! В ній істина, яка допомагає повірити в себе. А віра у себе - то дуже важлива річ! Мабуть, слова поезії будуть моїм кредо...

Захочеш — і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.

І легко тобі, хоч і дивишся ниць,
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць
І гостру петарду наказу.

Навчишся надать блискавичність думкам
І рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам на сам
З своїм невблаганним сумлінням.

Холодна очей твоїх синя вода,
Що бачать гостріше і далі.
І навіть любов твоя буде тверда,
Як бронза, рубін і емалі.

Вона не зверне тебе в соняшний сад,
Де смокви і грона сочисті.
Ні кроку зі шляху, ні думки назад,
Ні хвилі даремне на місці!

Не хочу називати

- У вас часто буває таке відчуття, ніби щурі на душі шкребуть?- Ви хотіли сказати, кішки?- Та ні. «Кішки» це коли ти погладшала на п'ять кілограмів або за вікном йде проливний дощ. А пацюки - це набагато гірше.Трумен Капоте ("Сніданок у Тіффані")

Коли потрібно натхнення, його завжди немає. Усе враз стає байдужим. Дратують люди, які знаходять в простих речах розвагу, можливо, навіть щастя. Безлад на робочому столі, безлад у душі. У небо відлітають ліхтарі і повіртяні кулі. З кожною секундою вони віддаляються, а ми залишаємося на місці, бо нас тримає клята гравітація. Усе можна пояснити, коли заглибитися. Інша річ, що не хочеться заглиблюватися. Хтось мріє про оригінал картини Сальвадора Далі і прогулянку верхи, а хтось вигідні знижки в тільки-но відкритому торговельному центрі і про Васю з паралелі. Хтось дивиться на небо, щоб зрозуміти нерозгадану досі загадку: у місяця справді заплакане обличчя чи то тільки гра кратерів? А хтось, щоб зрозуміти, яка це така дурна пташка на нього зайвий раз покрапала. І не треба засуджувати один одного. Ми просто не можемо бути однаковими. Ми не має права переступати через себе, щоб просто комусь угодити.

Наступного дня буває завжди краще! А це головне!