Яблуко?

Апосіопеза твого вінчання з мовчанкою забавляла її збуджену уяву. Тіні ваших бажань обмінювалися рятувальними жилетами і викрикували в унісон "SOS". Зневірений вітер почісував гарячкувато багряну випадковість поглядів. Морозна печаль знебарвленого літнього блюзу стосунків безперестанку нагадувала про себе. Повільно, тихо, без експресії. Ти був готовий замінити апосіопезу на звукові шати голосу, але вона натягнула біноколь і вдивлялася в горизонтальну поміркованість далечини. Не бажала чути. Ти відкрив рот, і слова посипалися молекулярністю зв'язного мовлення.
- Я бажав іншого яблука!
- Невже моє не влаштовує? - запитала, не відриваючись від бінокля.
- Воно залізне!

- А я попереджала, любчику.
Тіні давно відмовилися від жилетів. Набравши у рот води, вони підспівували рибам. Поміркована далеч подрібнювала чоловічий силует. Дівчина опустила голову і подумала, що вічність - це запах його мовчання. Вона буде за ним сумувати.

Піранія на випускному

У мене таки точно тече цигано-молдавано-грузино-вірменська кров. Так тільки можна пояснити запальну натуру. Моя адекватність за бульками експресивних спалахів, емоції пульсують в мені, я втрачаюсь у самій собі. Зі мною так завжди, не всилах нічого в собі втримати. Я не кульбабка, я піранія. Бійтесь, бо я можу вас схавати!

Не треба дітей вважати ангелами, вони зменшена копія своїх батьків, тому треба бути хорошими батьками, якщо хочете  вирощувати янгОлів. Сьогодні спостерігала за маленькими випускницями дев'ятого класу. Нещасні дівчатка, які ледве перекладають свої ніжки, вбрані в стометрові підбори; які нафарбувалися в бойову розкраску і думають, що вони вже круті баби, які вишукано матюкаються, демонструючи цим свою широку обізнаність з сучасним словником. Всі наші комплекси з дитинства... Ех, Віка, наплюй ти на них, на цих тупих ляльок, які нічого не варті, хай у них будуть худі стегна і короткі сукні, хай їх цілують хлопчики і роблять їм примітивні компліменти, наплюй на усіх цих людей, які убогі внутрішнім світом, у тебе є щось більше - м'яке добре серце. Ти собі навіть не уявляєш, як я хочу, щоб ти в перепетіях цього тупого і несправедливого життя не втратила його.А ще я хочу, щоб ти знайшла хороших друзів, справжніх... Ти знайдеш, я знаю!

Я піранія, безпощадна, криклива, зубаста. Я хочу стати кульбабкою, але, по ходу, не вийде..

Диво

Я ХОЧУ ДИВА! Звичайного такого собі дива, щоб воно пройшло колючим струмом по моєму тілу, і я голосно засміялася. Не хочу бути аж такою критичною, адже безперечно це моє диво присутнє у кожному дні. Воно у солонуватій карамельності калюж, у стікаючих краплинах на парасолі, у посмішці Куітки, воно в незнайомих незнайомцях, в солодкому пиві, в нічних розмовах і в горішках. Але його аж надто мало! Я не п'яна ним!

Оточуючі стають героями ванільних картинок, пишуть ліричні сповіді і набивають своїй стандартній красі ціну. А ми блукаємо дощовими вулицями, отруюючи свій здоровий глузд приємним хмелем. Ми інші. У наших розумах живуть психоделістичні химери, хай не такі як у Ana ( досить цікава робота, правда?), але не менш захоплюючі і феєричні.

Я вже можу передбачувати подальші наслідки обіцянок, і це сумно, бо моє битіє стає пласким і стандартним. Бла-бла-бла! Неприємні вчинки, що породжуються необхідністю, неприємні люди, що зводяться стінами, неприємна погода, яку диктує циклон.

                                  Хай там як, але диво існує! Просто я знову стомилася його чекати.

Невдахи

Ты не видишь шо ле, шо я Анджелина Жоли
мне не надо напрягаться, шобы в жизни состояться...

Куку-Шанель

Якщо ви невдаха, то не опускайте одразу рук. Давайте обійдемо цю критичну проблему зі всіх сторін. Бути невдахою, це дуже вигідно, бо можна робити різні дурниці і не хвилюватися, що про вас подумають, бо про невдах не думають взагалі, або просто думають, що вони невдахи. А що ж тут поганого? Невдахи ж знають, що вони невдахи. Тут все ясно. А ще  бути невдахою - це бути кимось, а бути кимось -  вже привілегія. А коли ви невдаха з хорошим смаком, то вам ціни нема! Такі люди, повірте мені,  тихенько від усіх і перелаштовують світ, знаходять щось нове і прекрасне в ньому. Тому якщо ви невдаха, навіть не думайте змінюватися, бо це буде зрадою своїй особистості! Несіть з гордістю це важке звання і, може, тоді над вами змилуються і перетворять  на вдаху. Хоча скажу по секрету, вдахою бути нудно: втрачається апетит до поглинання перешкод. Невдахи рулять!

Фініш?

Життя - це безкінечна градація фінішів, спадна чи висхідна енергетика руху. Кожного разу закінчення має якесь продовження. Переривання червоної стрічки нового шляху стимулює до зміни настрою. Все завжди змінюється! Люблю їхати зеленими коридорами пластилінової дороги і думати про такі глобальні речі. Люблю грати шахи зі своєю фантазією. Я вдало продумую ходи, але тільки на рівні уявного, межі якого надто неподрібні, щоб за них заступати і опинятися в реальності. В житті кожного разу треба переступати через себе, щоб дійти до нового фінішу. Я сьогодні так переступила, що знову без казусів не обійшлося(-деться?). Але інші казуси обов'язково затуманять цей, і все стане лише кумедним спогадом. Ваги колихають на своїх чашах дві субстанції - порив внутрішнього "ВОНО" і розум. Розум завжди домінує, навіть коли сп'янілий алкогольним подихом "ВОНО".

Цікаво відкривати людей, давно знайомих, але невідомих в своїх гранях... Смішні дорослі і серйозні заплакані діти - це буває тільки перед сесією. А ти сидиш із книжкою в руках, яку 201 раз перечитувала і думає: "Куди я потрапилааа?.." На небі один пісок, на землі пластилін, у душі... сказала б, але Малюк Філософія не вміє лаятись. Одним словом: " Життя іде і все без коректур" Чи з коректурами? Хто їх зна? Я, наприклад, щоб не було помилок, взагалі не дію. Так би мовити, не ризикую. Це звільняє мене від усіх дисфункцій. Отак цей розум і переважає, але ж десь там порпається те "ВОНО". Воно хоче вирватися на зовні. І тут я подумала, може, це "ВОНО" не таке вже і страшне, ну бувають же люди з некрасивими іменами (Фрося, Параска). От, можливо, це моє "ВОНО" дуже порядне і гарне, тільки ім'я собі поганеньке підібрало . Сидить десь там у закопчених стереотипністю підвалах душі і так хоче світла, а розум-жлоб ну ніяк не хоче ним поділитися. Виходить, що в мені самій коріниться ота несправедливість, яку я так нещадно ляскаю своїм язиком. Я, напевно, обов'язково себе полюблю в наступних життях. І тоді зникне протиборство двох субстанцій, і все райдужно заспіває від радості самозадоволення.

А ще я не хочу вірити, що Цитрина залишить свій блог напризволяще! Це просто знову ж той самий фініш, що супроводжується зміною кліматичних умов настрою. Юлю, ти вже один з невід'ємних атрибутів БЛОКСУ!!! Він без тебе не зможе і ми, читачі, також. А ще я хочу, щоб повернулася Абетка і Фьост, бо вони класні. Але це все мій нічний егоїзм. Блог, по суті, тимчасова зупитка, школа, погріб, салон - це вже як для кого, лише тимчасова...тому... Давайте будемо просто жити і йти, бігти, скакати, їхати до свого фінішу, який є початком чогось нового і, мабуть таки, прекрасного...