Вона не вміла сміятися лівим кутиком губ, а коли все таки намагалася, то посмішка набувала гротескно-карикатурного вигляду. Коли її погляд флюїдно зближувався із поглядом якого-небудь чоловіка, вона соромливо починала розглядати родимку на мізинці, втікаючи від можливого флірту. Дуже любила доторкатися до води, ледве-ледве, так, щоб тільки відчути поверхню невагомої плинності, і знала, де живе весна, тому кожного ранку поливала її окропом, щоб вітер бодай не охолодив гарячу пульсацію...
- В терпкій смолі шоколаду ховаються твої очі, я їх пожадливо п'ю, - заявила.
- Банально.
- Вибач, по-іншому не можу.
- Тоді мовчи.
Дике розчарування...Дощі кидали свої ноти на підвіконня, і музика крапель ехом пронизувала тишу її житла. Вона розглядала свій мізинець і мріяла, що хтось поцілує її у маленьку родимку... Вода між пальцями, холодні простирадла, відкриті вікна - уособлення свободи, самотньої у своєму прояві...
Немає коментарів:
Дописати коментар