Фестиваль дав мені зрозуміти дуже багато речей. Я переконалася, що мені ще є куди рости, що шукати і яким напрямком рухатися. Зараз буквально перенасичена поезією і не хочу нічого складати. Крім того, мабуть, вже не буду писати так. Або лише додам певну моралізацію, риторичність і візуальність в тексти, щоб зрозуміліше було слухачам. Це, як виявилося, головне. Для писання якісної поетики треба мати досвід.
Головним досягненням, на мою думку, було позбуття страху сцени. І ще один шматочок відкрешився від мушлі.
Раніше я стверджувала, що люблю дивних людей. На фестивалі було їх в надлишку. Вони настільки ексцентричні, настільки унікальні і здвихнуті на тому, чим займаються, що спочатку нас це повалило наповал. Але на другий день вони вже не здавалися такими інопланетними. Ми звикли.
Чомусь мені завжди здавалося, що в компанії таких людей, як я сама, мені буде цікаво. Виявилося навпаки. Можливо, я себе переоцінювала чи недооцінювала. Одним словом, не було там споріднених душ. Місцями мене все бісило. Перш за все через погану організацію фестивалю.
Але я не жалкую, що спробувала для себе такий делікатес. Багато вражень, емоцій, багато картинок в пам'яті, дагато гарної музики, уроків для вдосконалення, нових ідей і планів для втілення.
За цей рік вже я маю вже три поразки в сфері творчості. І треба спинитися, мабуть, але чомусь після кожного фіаско я ще більше хочу рости і брати в усьому участь, адже кожен раз якесь сховане дверцятко відкриває важливий урок. Маленький, але важливий...
*****
...Дивно, що ми часто проходимо повз певні речі і не помічаємо їх, недооцінюємо красу. Дам пораду - озирніться, може, навколо вас багато непобачених дивовиж.
*****
Одним з кращих закладів на землі є книгарні. Коли в мене немає коштів при собі, я оминаю їх десятими дорогами, бо 100-відсотково знаю, що коли моя нога туди ступить, то рука без книги не вийде. Вчора вирішила зробити собі свято: купила аж три книги. Дві з них вже давно планувала прочитати - "Кульбабове вино" Рея Бредбері і "Якби" Ірен Роздобудько, а третю вибрала за покликом серця, навіть ніколи не чула про автора - "Де твій дім, Одіссею?" Тимофія Гавриліва. Люблю вибирати книги за першим враженням. Книга вже старенька, надрукована в 2006 році, але щось в ній є. І не розкручена, мабуть, через складність сюжету. Люди таке не люблять читати. З першої ж сторінки на мене хлюпанула ціла купа ланцюговидних образів і символів. Але я просто обожнюю метафоричну еквілібристику, античні мотиви і лабіринтність авторської фабули. Люблю читати думаючи.
Одним словом я щаслива, бо маю аж три непрочитані книги, цілу купу недочитаних і ще одну недослухану. Літо жарить, але книги нюхаються. В кожної із них різний запах - і то їх споріднює з людьми...
Немає коментарів:
Дописати коментар