У нас Є мова, у мови Є ми!

Не можу я стояти осторонь, коли такі ганебні перепетії відбуваються в моїй країні. Питання мови - то для мене святиня святих. І коли якісь неосвічені дядьки вирішують за увесь народ, то це, вибачте, виходить за всі видимі і невидимі рамки! Скажіть, де це бачено, щоб в Україні державною була російська? Давайте на чистоту. Усі знають, що проблема двомовності - це всього лише вигідний інструмент, за допомогою якого Україну легко перетворити на колонію. Якщо російська мова перетвориться на державну, то українська буде існувати лише в розмовному варіанті в селах і, може, ще на Західній Україні. Кацапщина буде голосом ЗМІ, проникне в усі державні інстанції. І якщо це триватиме роками, і ми нічого не діятимемо, то, вважайте, капут прийшов. Але такого не буде!!! Чули? Такого не буде! Хай так думають наші вороги. Я ми думаємо інакше!

Господи, скільки людей доклали зусиль, щоб українська мова одержала офіційний статус! Скільки слів, крові і памфлетів покладено на вівтар справедливості! І для чого? Скажіть мені? Для чого? Щоб якийсь тугодумний блазень взяв усе і зруйнував.

Мені так прикро, що за роки здобуття незалежності ми так нічого і не навчилися. Хіба що лише коритися. Мені сумно також, що особисто я нічого, крім написання у соцмережах коротких негативних відгуків, не можу вдіяти. А я хочу!

Але, розумієте, страйк на майдані, організований купкою студентів, нічого дієвого не зробить. На них геть не звертають уваги. Та й студентів зараз мало! Літо все таки.

Хто хоче щось змінити, той не має засобів.

По-перше, потрібна підтримка. Не якоїсь там в'ялої опозиції. Потрібна надОпозиція. А де її знайти? Треба людину, яка поведе! Щось типу гетьманства. По-друге, треба захотіти. Ніхто нічого не хоче, у кожного своє сорочка ближче до тіла. Тому, по-третє, потрібно стати народом, зацікавленим у своєму майбутньому. Наголошую - НАРОДОМ, а не стадом!

Шановні російськомовні українці, я розумію, що, можливо, ви не винні, що вас так навчили говорити, але ніколи не пізно повернутися до витоків, полюбити свою РІДНУ мову, спробувати нею розмовляти. Це ж так гарно бути справжнім, повноцінним українцем!

А ще не розумію жителів Криму, Сходу, які вороже ставляться до всього українського. Вони мені смішні, адже ці люди не здатні осягнути приреченість свого становища. Продаються тим, хто колись ганьбив і знищував їхніх предків.

Але я знаю! Ні, я впевнена, що ми і це переживемо. Ми хоч пасивні, але сильні!

Головне пам'ятаймо: ми можемо все змінити, якщо захочемо.

Розмовляймо українською мовою, пишімо, думаймо нею!

Скільки століть поневіряння вона пройшла, тому ми просто зобов'язані її зберегти... У серцях, у думках, у слові!!!

Ще не все втрачено, бо є ми - носії української мови! Майбутнє за нами! Головне, не зраджуймо себе!