Яблуко?

Апосіопеза твого вінчання з мовчанкою забавляла її збуджену уяву. Тіні ваших бажань обмінювалися рятувальними жилетами і викрикували в унісон "SOS". Зневірений вітер почісував гарячкувато багряну випадковість поглядів. Морозна печаль знебарвленого літнього блюзу стосунків безперестанку нагадувала про себе. Повільно, тихо, без експресії. Ти був готовий замінити апосіопезу на звукові шати голосу, але вона натягнула біноколь і вдивлялася в горизонтальну поміркованість далечини. Не бажала чути. Ти відкрив рот, і слова посипалися молекулярністю зв'язного мовлення.
- Я бажав іншого яблука!
- Невже моє не влаштовує? - запитала, не відриваючись від бінокля.
- Воно залізне!

- А я попереджала, любчику.
Тіні давно відмовилися від жилетів. Набравши у рот води, вони підспівували рибам. Поміркована далеч подрібнювала чоловічий силует. Дівчина опустила голову і подумала, що вічність - це запах його мовчання. Вона буде за ним сумувати.