Диво

Я ХОЧУ ДИВА! Звичайного такого собі дива, щоб воно пройшло колючим струмом по моєму тілу, і я голосно засміялася. Не хочу бути аж такою критичною, адже безперечно це моє диво присутнє у кожному дні. Воно у солонуватій карамельності калюж, у стікаючих краплинах на парасолі, у посмішці Куітки, воно в незнайомих незнайомцях, в солодкому пиві, в нічних розмовах і в горішках. Але його аж надто мало! Я не п'яна ним!

Оточуючі стають героями ванільних картинок, пишуть ліричні сповіді і набивають своїй стандартній красі ціну. А ми блукаємо дощовими вулицями, отруюючи свій здоровий глузд приємним хмелем. Ми інші. У наших розумах живуть психоделістичні химери, хай не такі як у Ana ( досить цікава робота, правда?), але не менш захоплюючі і феєричні.

Я вже можу передбачувати подальші наслідки обіцянок, і це сумно, бо моє битіє стає пласким і стандартним. Бла-бла-бла! Неприємні вчинки, що породжуються необхідністю, неприємні люди, що зводяться стінами, неприємна погода, яку диктує циклон.

                                  Хай там як, але диво існує! Просто я знову стомилася його чекати.