на дивані

Хто б подумав, що все так буде. Снігова куля все наростає, нароста, наростає.

Ще вчора були мирні демонстрації, сьогодні вже революція.

Мені направду дуже шкода увесь наш народ, бо ми, як би там не було, заслуговуємо на краще. І тут навіть вже не діло в інтеграції, тут діло в самоідентифікації. Нас знову принизили.

Поки що в мене змішані відчуття.

Дивлюсь онлайн-майдан. Люди викрикують гасла, читають вірші Франка, Шевченка. Люди знову вірять. Вірять в революцію, вірять в якусь святу силу об'єднання.

Але я боюсь, боюсь, що нас знову обмануть. Я не вірю політикам, які закликають боротися, я не вірю їм. Опозиції такі події на руку, як не як, вона зацікавлена перш за все у тому, щоб зблизитися з народом. Я їм не вірю!

Я захоплююсь тими, хто щиро вірить в те, що нам вдасться перемогти в цих передноворічних колізіях.

Сижу на дивані і мені соромно, що я тут.

Покищо я на дивані, покищо я боюсь за людей, які вірять і мерзнуть на Михайлівській площі, покищо я особисто ні в чому не впевнена. Покищо...