під піаніно

Листопад - це місяць емоцій. Місяць циклічних кульмінацій, за якими йшли спади і цілковиті "дніща", як виразилася Іва. Ми кидалися з головою в щось дурненьке, робили помилки, тратили гроші, пили алкоголь, сміялися, співали, розводили сократівські бесіди, ми признавалися собі в тому, що вже довгий час не можемо вибити деякі речі з голови, тому що, здається, ці речі, не зважаючи на їх нікчемність, є для нас чимось більшим, ніж нам так здається. Ми відкривалися, а потім обпікалися. Ми надихали один одного. Ми писали, малювали, мріяли, ми сумували в тихі вихідні, ми якось по-особливому тепло спілкувалися з батьками, ми готували собі смачну вечерю і розмовляли по телефону, ми сто разів хотіли повертатися до своїх колишніх, але так і не поверталися, ми втомлювалися і вигадували щось, щоб відволіктись. У листопаді ми справді жили.

Вирішуємо піти з Куіткою нарешті в кіно на "Тіні незабутих предків". Після гуляємо нічним містом. Ми задоволені... Тим, що український кінематограф нарешті почав рухатися. Дарма, що у фільмі багато ляпів, що Лєнка Мусієнко (та, що недавно була ведучою "Підйома") повна бездарність, як акторка. Нам все одно подобається, що фільм знятий українською, що фільм таки не пустий, і що ми нарешті кудись вибралися. З нами, як завжди, трапляються якісь приколи. Але то все таке тепле і гарне...

На парах з дівчатами-магістрантками у нас особливий світ, сленг і теми. Нас не лякають люди з кімнат-адіночок і кімнат-болю, вони видаються смішними у всій своїй вичепурності.

Сидимо на парі, а поступово починають наближатися лозунги "Україна - це Європа". Нас відпускають на мітинг. П'яні студенти трясуть прапорами. Площу біля Башні вже офіційно іменують "Європейською", але це все не так. Я не відчуваю нічого. Я хочу в Європу, але розумію, що ці всі акції - це не те, що допоможе нам туди проникнути. Ми лише люди, яким, як собачці, кинули м'ячика. А потім ще побили за те, що ми його вхопили. Європа має бути не в підписах тупих депутатів, Європа має бути в нас самих. Але я більше, ніж упевнена, що Європи немає навіть у тих, які пішли на майдан. Європа - це щось виключно інакше. І, мабуть, вона буде трохи пізніше.

Спілкування з Івою має особливий відтінок. І я вдячна їй за це.

Знову загострення від Аполлона. Його слова спочатку піднімають настрій, самооцінку, потім я розумію, що вони пусті, як і він, вкінці кінців я сприймаю всю ситуацію, ніби можливість бути розумнішою.

Загалом ця осінь була дуже важливою. Багато людей було в цій осені, багато життя, багато висновків зроблено. Це осінь приватних психоаналізів, самоколупань, шукань, обіймів, порад, хорошої музики, хмільних вчинків, тихих вуличок старого Львова і безглуздого биття об заклад, це осінь очікувань і розчарувань, осінь логічних закінчень хороших історій і осінь відпускання, осінь термосного тепла і осінь холодних вулиць, на яких вмикається казка у точно встановлений час, це осінь нетривалих кипарисових полів і затишних мушель, це осінь творчості і самотворчості, це натхненна осінь, це  осінь, коли життя так переплутувалося з вигадкою, що навіть не згадаю, що передувало спочатку вигадка чи життя, осінь, коли народилися Валика і Маленька Іви, коли Єва ставала мною, а я Євою, осінь практичних порад Тані, осінь будиночків самозанурення і осінь людей, які зовсім неідеальні, зі своїми чисто людськими заморочками, але які поряд, які складають твій світ і роблять його таким... наповненим.

Це казкова осінь. Це добра осінь. Це осінь, яку ми будем колись згадувати з задумливою усмішкою. Вона багато принесла, а щось і забрала разом з листям, літаками і списаними чорнилами. Осінь, що заклала початок сюжетам, які матимуть своє продовження зимою, а деякі, може, і не матимуть. Але це вже неважливо.

Це наша осінь. Наша з Малюком Філософія. Думаю, ваша осінь також дала вам багато важливостей і потрібностей. Не заперечуйте. Зрештою поганий досвід - теж досвід. Не припиню це повторювати.

Що ж, насолодливо перегортаю цю сторінку, позначену помітками, заувагами і висновками, і читаю наступний розділ.

Зима.

Що то з неї вийде?

Обов'язково затишне і приємне.

Те, що ще більше наблизить нас до самих себе і до чогось гарного.

А, може, навіть і не наблизить, а приведе.

Тепла вам і щирості цієї зими!