Соромно

19. 06. 12

Я перший раз так злобно плакала, не так через те, що ми програли англійцям, ні, а через те, що українці ніколи, ніколи не використовують свій шанс, ніколи вони не вміють зробити так, щоб всі були у їхніх ніг. А що для цього треба? Просто тренування, просто цілеспрямовані підготовки, удосконалення. Та наш брат українець спочатку дочекається останньої хвилини, а потім вже буде наугад думати.

Я українській збірні ніколи не вибачу того преганебнішого голу! Це найганебніший гол в історії. Хвалячи англійського гравця під номером 10, я дуже погарячкувала (писалося ж на емоціях), тому стираю взагалі ті слова. Там мав бути гол! Нічия!!!

Мені наші гравці нагадували слимаків і черепах. Коли треба було рішучого удару, вони м'ялися, а коли треба розміреного програвання  з кількома гравцями, вони дубасили, як ненормальні, в нікуди. Ну хто ж так робить, люди? Я тут за вас всі свої емоції назовні виплескувала, а ви так підвели увесь наш народ!

Я не те що розчарована, Я РОЗЛЮЧЕНА!

Мені так соромно і водночас шкода Україну, її недорозвинений потенціал, увесь народ, який, зіжавши кулаки, затамувавши подих, молячись, покладався на хорошу гру нашої команди.

А все так паршиво вийшло. Я до останньої хвилини, до сенкундочки так надіялася на нічию. Ех...

Ну, чому ми завжди гірші всіх?! Ми ж гідні кращого? Правда?