Поза хронотопом. Враження

11. 06. 12

Ви колись звертали увагу, який на вигляд цвіт липи? Здалеку це непримітні квіточки, кволі і безколірні, але взявши до рук гіллячку, ви одразу розумієте, що на ній живе надзвичайно тендітне створіннячко, таке чисте, незаймане, запашне. Ви з непорушним трепетом розглядаєте ніжні квіточки, що дивляться на вас спокоєм і красою. Маленькі тичинки колихаються від вашого легкого подиху, золотий пилок опорошує епітелій шкіри, досконало відкриті пелюстки по-дитячому принишкли. Ви тактильно відчуваєте якийсь незримий нікому контакт з цією квіткою, так, ніби самі  є нею.

*****

Тиха літня ніч, усі вікна сплять. На небі блимають міжгалактичні світляки. Вітер з дощовим присмаком. Вітер, який обвівав багато років тому, коли я не розуміла багатьох речей, але так впевнено дивилася у вічі темряви і не боялася її, а навпаки відчувала довіру і щось ще, що до цих пір не можу зрозуміти.

Чути далеку трасу, котів і поскрипування Чумацького Шляху, над чорною тишею даху світиться серп. Зір поступово звикає до темряви, і все набуває іншої форми - прозорої. Я стаю уособленням ночі. Вона посміхається до мене магічним світлом місяця, яке мене гіпнотизує і розчиняє в собі. Я прозора мантія цієї чарівної літної ночі, яка не знає образ, сліз і жалю, яка існує, бо так їй судилося з початку світу.

В такі моменти мені хочеться плакати. Мабуть, це плата за вхід до її прекрасних володіть, до яких я інколи безапеляційно вриваюся.

*****

Усе знову стало від мене таким далеким: люди, які гранями свого існування до жахливого скреготу пороли поверхню мого життя, події, що миготять антуражем на екрані й чужих устах, дороги, усипані безліччю кроків. Усе знову за бортом сприймання. Знову я запихнула себе у келію, де діє особливий порядок - притишений хаос.

Інколи непотрібні мені люди знову і знову про себе нагадують, а я закриваю вуха і очі, щоб їх не бачити і не чути, як вони роблять це з свого боку.

Я не лічу дні, давно залишилася позаду них, так би мовити, автономна від хронотопу життя. Живу сьогоднішнім; почуттями і враженнями від звичайних речей. З'їла м'ясисту черешню і подумала про тіло, поглинула полуницю - згадала про інтриги минулого життя, що інколи порушують звичний ритм незрозумілою ностальгією, прослухала половину книги і стала трохи щасливою від доторкання до цінного.

Єдине, що засмучує, це те, що ніч і день дуже швидко чередуються.