15. 06. 12
У кожної людини є свої заборонені теми. Хтось оминає розмови про секс, хтось про батьків, хтось про себе, а в когось - усього потрошки. Для Куітки заборонною темою є релігія, церква. Мене завжди дивувало те, як вона соромиться визнати, що, наприклад, молилася. Але я погоджуюсь з Куіткою в тому, що питання віри - це особисте, аж надто особисте, щоб про нього хтось знав. Вірити у Бога можна в собі, не обов'язково про це говорити іншим. Знаєте, буває таке, що деякі люди відвідують храм не за покликом душі, а для "галочки". Це я називаю гріхом. Бог живе не в церкві, він у нас самих. Просто інколи деяким людям легше поселити його подалі від своїх думок, щоб бодай не підслухав... Безглуздо, я вам скажу.
У мене також є заборонна тема, про яку чомусь неприємно розмовляти. Це тема любові, в яку входить питання кохання й різних тривіальних любощів. Ви рідко можете прочитати навіть в моєму блозі про ці речі. Дивно, правда? Коли увесь світ сміливо гримить про кохання книгами, фільмами, чужими життями, піснями, картинами, афоризмами, квітами і романтичними дрібничками у вигляді сердечок, свічок, листівок, я мовчу... Інколи мене дратує, що люди на весь світ кричать про свої почуття до інших людей. Світ такий жорстокий для цих слів. Мені чомусь уявляється така картина: слова любові тендітною колібрі вилітають з вашого рота, а десь подалі стоїть якийсь заздрісник, хтиво посміхається і витягує з кишені дротик для дартсу, а потім ним цілиться у вашу пташку. Вона падає вже холодна. Ви певний час нічого не розумієте. Продожуєте радіти життю, думати, що біля вас все ще літає крилань любові... Але його немає... Хтось вирішив його прибрати.
... ... ...
Потрійна апосіопеза. Хоча, ні! Період сюрамурних очікувань вже давно минув. Це не апосіопези, це всього-на-всього потрійна трикрапкова безмовність, в якій зашифровано багато речей, про які я не хочу писати, але які не перестають існувати, турбувати і кидати в нестерпні тартари образних малювань...
Немає коментарів:
Дописати коментар