30. 04. 12

Про виродження казкарів

Світ зайнятий гидотою. І нІколи йому зайнятися чимось справді гарним. От, наприклад, чому не створюються нові казки, а дітям переповідаються все ті ж старенькі розповіді Перро, Андерсена, братів Грімм. Хоч по великому рахунку саме Шарль Перро став батьком усіх знаних у Європі казок, а вже потім його оповідки стали перекладатися братами Грімм або ж переспівуватися Гансом Крістіаном Андерсеном.

Хтось може заперечити мені і навести в приклад Гаррі Поттера Дж. Роулінг, але якась ця епопейна казочка не вписується в рамки доброти і світла. Вам так не здається?

А хочеться чогось такого хорошого, обов'язково з щасливим кінцем.

А ще сумно, що виродилися автори дитячих пісень. Ми наспівуємо, усміхаючись, пісні Шаїнського, Етіна, Успенського, а щось своє не вміємо написати, натомість списуємо один в одного графоманські тексти і тішимося своїм тупорилим кітчем. Коли слухаєш теплі пісні дитинства, то стає дуже затишно на душі і водночас соромно, що кращого нам не під силу створити.

Недобрі люди не зможуть написати казку, яка зможе теплити в серцях надію. Сумно мені якось...

1. 05. 12

Про "Холостяка"

Подивилася тільки що "Холостяка", бо в суботу не вийшло. Взагалі я люблю дивитися реаліті-шоу, тому що вони корисні. Дивишся на людей збоку, аналізуєш їхні вчинки і починаєш розуміти, як робити не треба. От "Україна має талант" для мене нуднуватий, бо нам в прямих ефірах показують готовий продукт, а вже, наприклад, в "Холостяку" вся людська психологія на долоні. Бери і розглядай хоч під мікроскопом.

Дуже шкода, що пішла Віка Салова, дивовижна особистість! І гарно пішла, без істерій, без нюнь, демократично і гідно, як справжня леді. Оце я розумію! Одразу видно, що людина духовно наповнена. Імпонують мені ось такі дівчата, які не бояться бути не такими, як усі, мабуть, тому що я одна з них.

Бісить Юля Смірнова. Справді хамелеонна стерва. Знаю я таких. А найгірше те, що ось саме такі і подобаються цим немічним чоловікам. Покліпаєш оченятами, повішаєш макарони на вуха, щось "як я тебе люблю, який ти класний" - і все, принц у твоїх епільованих ніг. Передбачаю, що Френсіс вибере саме її і наступить на ті ж граблі, що і Макс Чмерковский, який у свій час надав перевагу такій же несправжній ляльці.

Вболіваю за Олю Вінокурову. Вона серед всіх, що зосталися, найпростіша і наймирніша. Мила, маленька і не зла.

Хтось вважає це шоу негідним і негарним, бо українки бігають за холостяком, принижуються що є сили, щоб привабити, а я скажу так: ХТО ХОЧЕ ПРИНИЖУВАТИСЯ, ТОЙ ПРИНИЖУЄТЬСЯ, а дівчата, які знають собі ціну, насолоджуються нагодою побачити світ, упиваються спілкуванням з чоловіком, навчаються триматися в екстимальних ситуаціях, коли тебе хочуть загризти з десяток вискочок, красиво одягаються, смачно їдять, гарно релаксують, а потім ще стають популярними, бо, повірте мені, якщо ви засвітилися, то все одно вас хтось помітить. І якщо дівчата переконують, що прийшли на проект за коханням, то все одно навіть у найчеснішої, майте певність, теплиться надія показати себе не тільки холостяку, а й всьому світу. Усі ми такі, просто одні намагаюсь це приховати, а інші говорять прямо, без комплексів. Ну, я, звичайно, не відкидаю того випадку, коли справді закохуєшся, від цього ж не втичеш. Всі дівчата цим страждають. В тому і біда, що ми спочатку вважаємо чоловіка аполлоном, принцом, а він виявляється типовим, нічим не кращий за продався чебуреків, і може продавець навіть кращий за того аполлона.

А за саморекламу, то вона діє! От я більше, ніж впевнена, що у Віки життя налагодиться, чого я їй щиро бажаю! Бо, повторюсь, вона класна. Додам, саме вона своїм стилем надихнула мене купити червону помаду. Я й раніше дуже хотіла щось таке, але якось не наважувалася. Не знаю, що з того вийде. Придбати - то одна річ, а використовувати - інша. Я ж бо не вмію натягати маску "діви". Інфантильна я, й ніколи не змінюю свою поведінку, щоб комусь сподобатись. Мабуть, тому я нікому повноцінно й не подобаюсь, та то вже інша історія.

Дівчата, які йдуть на шоу "Холостяк" не принижують свою гідність, вони просто йдуть шляхом самореалізації. І я їх розумію, якби мені краплину впевненості і краси, я б сама спробувала. І тут діло не в завоюванні серця принца-холостяка, а в духовній потребі збагатити себе неймовірностями світу. Але, зрештою, в кожного свої мотивації.

3. 05. 12

Меланхолійне мізантропство (думаю, тимчасово)

Інколи мені здається, що мої бажання стають дорослими швидше, ніж мої можливості. От, наприклад, я страх, як хочу написати, якусь гарну прозу, хай не роман, ну, хоча б солідне оповідання, а не виходить. Мене якось не вистачає на великий текст. А навіть, як і пишу щось, то воно виглядає таким примітивним. Вчора прослухала "Жінка французького лейтенанта" Фаулза. Хороша книга. Під час слухання я відчувала і насолоду, і відчай, і сум'яття, і ейфорію. Книга написана в постмодерному руслі, тому не чекайте рівного сюжету. Автор майстерно поєднав вікторіанський снобізм із еротичними моментами. Роман має смак шоколадної цукерки з лікером. Посмакуйте! Книга варта читання... От таке б хотілося написати! Може, я дуже багато хочу... Мізантропно-хтивий настрій. Бісять мене всі. Я знаю, що так не можна, знаю, що мій зверхній погляд подекуди ображає, але як же я стомилася корчити з себе виховану дівчинку. Глюки батьків, відчуття відцентрованості від світу, банальні речі, якими всі страждають - це так осточортіло. Чого не можна проста радіти життю? Речі, які колись були святинею, почали дратувати. Усе враз скинуло гарні декорації і почало блискати голизною свого негарного тіла. Я мовчу. Мені, зрештою, якось байдуже.

5. 05. 12

Зав'язувати

Я надто довго жила в атмосфері, де багато хто намагався переконати мене, що я ніхто. Коли людині кожен день повторювати одне й те саме, то зовсім швидко вона в це вірить, й істинність думки тут не перевіряється. Школа, моя сестра, родичі, люди, які вміють сприймати тільки зовнішній чинник - усе те, що зробило з мене мене. На перший погляд, це все мало б вимуштрувати з мене сильну особистість, а в результаті викликало "ефект мушлі".

Для мене має велике значення, як мене сприймають. А сприймають мене, м'яко кажучи, упереджено. Не всі, звичайно, але коли більшість переважає меншість - вмикається механізм узагальнення. Хоч я і переконую себе, що на всіх наплювати і т.д., і т.п., та факт залишається фактом. Не можна сказати, що я закрита людина, хоч на перший погляд так здається. Я просто не всім відкриваюсь, або не одразу. А ще я дуже довго адаптуюсь, а потім скажено доганяю. І не вмію пристосовуватися до чужої думки.

Одним словом, було б на багато легше, коли б я народилася іншою.

Приходить час, коли мушлю треба розбивати зі всієї дурі. Але ти б'єш, б'єш і тільки руки оббиваєш. Треба вилазити, але фобія бути несприйнятою стає поперек горла і душить, як Отелло Дездемону.

Навіть не знаю, для чого я це пишу, бо ж Малюк Філософія раніше був блогом, де була "я" в мистецькій проекції, а тепер він перетворюється на слухача мої психічних ридань. Пора з цим зав'язувати. А то таке відчуття, що Малюк став втрачати свої позиції.