Нічогонехотіння

Бувають дні, коли відчуваєш себе не вибраною істотою з високими якимись там думками, інтересами, переконаннями, хех, я звичайною людиною, в якої, крім розуму, ще є тіло, що може інколи нагадувати про себе. Жахливий день, просто жахливучий: втома, фізичний біль, кріпатура, бо захотілося Ліпі фізкультурою зайнятися! Нема їй що робити!Тепер вже від цього нікуди не дітися, треба клин клином вишибати. І знову ці американські гірки настрою. Я відчуваю, як швидко рухається літо, а за плечима купа нереалізованої і недоробленої роботи. А що буде осінню? Осінь...Моя улюблена пора року. Люблю її кольори, калюжі, небо, її алеї і парасолі, а ще люблю осінні четверги і канфєти, осінню Тарамару і осінні ранки. Та навіщо здалася осінь влітку? На все свій час.

Сьогодні мене на вірш пробило. Думала, що вже ніколи до цього не повернусь, а повернулась таки. Ніколи такі ще не писала. Якісь дивний він вийшов, трохи кострубата форма, майже без рими ще й феміністичні нотки риплять. Та все ж відчуваю естетичну радість за зроблену мікросправу. Дивно, що поезії колись писала, а читати чужі вірші ліньки. Не знаю, чому так. Рідко мене справді чіпляє поезія. Ну, а ось власне і він:

Мовчання в потилицю рвало

Ненароджені фарби ембріона мого чекання

І наколювало на егоїзм світочуттєвості.

Ти мріяв, а я БАЖАЛА.

Цікава полярність у нашій взаємності.

Правда?

Віковічно натомлені губи тихо

Рабовласницькі лейби чіпляють моїй простодушності,

Що наївно соромиться плям на сорочці.

І нехай! Я послухаю, а ти ритмічно дихай.

Хай відкриються чакри на пальцях, на мочці

Вуха.

І коли ти розчинешся сам у своїй демагогії

І ефір благородний наповниться хтивим облудництвом,

Я звільнюсь непомітно від різних обов'язків -

Від пуантів, браслетів, книжок, філіжанок загаджених.

Розірву послідовність флешбеків і стану миттєвістю,

Що кожного разу відновлює себе у різних проявах,

Бо так має бути.

Так стається завше.

...Надворі зараз дощ, м'яка музика з компа лягає легкими ритмами, кріпатура, спогади, знову свідомо ізолююсь від усіх. Нічого не хочу і водночас хочу. Блін, ця природа єства. Ррррр! Коли вже буде наступна станція в настрої?