І Флобер кохав. Нещасному у своїй самоті і провінційній прикутості, йому вдалося якось вирватися в Париж. Там він познайомився із Луїзою Коллє, поетесою, старшою за нього на 13 років. Але вік то таке, адже вона стала для нього справжнім і єдиним коханням. Він допомагав Луїзі порадами, редагував її вірші та п'єси і просто кохав: "Да, будем любить друг друга, раз никто не любил нас!" У Круассе, де жив Флобер, Коллє не повинна була приїзджати, щоб не зустрічатися із матір'ю коханого, так сам вирішив Флобер, і ніщо не могло вплинути на його рішення. Рідкісні зустрічі породили цікаве листування, що стало дорогоцінною частиною епістолярного спадку письменника.
"Да, мне хотелось бы заболеть тобою, заболеть до смерти, так, чтобы отупеть, превратиться в некую мимозу, в которую вселял бы жизнь лишь твой поцелуй. Никакой середины! Жизнь! А жизнь - только это: любить, любить, наслаждаться; либо нечто, имеющее видимость жизни и являющееся ее отрицанием, то есть Идея, созерцание неподвижного, и, чтобы выразить все в одном слове,- Религия в самом широком смысле '.
Я нахожу, что у тебя, любовь моя, этого слишком мало. Хочу сказать, что, по-моему, ты недостаточно преклоняешься перед Гением, не содрогаешься всем нутром при созерцании Прекрасного; иметь крылья - еще не все, надо, чтобы они нас несли."
Патетично трохи, але ж гарно. В наш час, на жаль таке не зустріти. Замість високих метафор - смайли, скупа конспіразія фантазії. Колись листування було мистецтвом, а зараз (я про електронне, бо за природнє взагалі нема що говорити, воно вже вийшло з моди, на жаль) необхідність і звичка. Шкода.
Чим закінчилася вся ця феєрія почуттів на відстані? Кохання стомилося жити: все частіше в листах відчувається якась нервова нотка:
"О чем же, черт меня побери, ты хочешь, чтобы я с тобою беседовал, если не о Шекспире, не о том, что всего ближе моему сердцу? Очень был бы рад, будь у меня - согласно твоему замечанию - больше воображения, нежели сердца, но сомневаюсь, что это так: я-то нахожу, что у меня воображения очень мало. Когда размышляю о своих планах, с одной стороны, и об Искусстве, с другой, я восклицаю, подобно бретонским морякам: "Бог мой, как велико море и как мала моя лодка!"
Думки коханців розходилися. Луїза вважала, що Гюстав мало приділяє її часу, що він надто віддається творчості. Жінка, осліплена своїм егоїзмом, просто не розуміла, що Флобер живе саме в роботі, а поза нею він лише об'єкт обов'яку. Луїза ревнувала його до творчості, як би це дивно не звучало. Вони так і не одружилися, але тінь цієї жінки безперечно присутня в романі "Пані Боварі". Якось Флобер у цит же листування до Луїзи заявив, що "Пані Боварі - це я". От я собі так і думаю, може, письменник так само вимагав неможливого він Луїзи, бажав лише ідеального у стосунках, як і його Емма, але Коллє була звичайно жінкою, зі своїми химерами і недоліками. Так буває часто.
Якщо комусь цікаво, то тут вся епістолярія письменника: http://flober.narod.ru/flaubert/letters.htm
Флобер вів листування з багатьма відомими письменниками: Золя, Тургенєв, Санд, Гюго, Бодлер, Гі де Мопаса та ін. Ці листи не просто монологи-відповіді, в них все: і життя в свіжоописаних реаліях, й естетичні погляди і самокритика. До речі, Флобер був дуже критичним до себе, він розчаровано дивився на буття. Такий собі образ Гаплета-реаліста, що намагається викрити розвінчуванням істин увесь світ.
Немає коментарів:
Дописати коментар