Будинок, який збудував хтось

     Весняні вулиці осіннього кольору медитативно позіхають. Нікого. Лише дріб'язковий вітер, що моделює із білого цвіту сніг. Інтуїтивно прямую до "будинку мрії" із зеленим газончиком і золотими статуями. У вікні горить ванільне світло, через кущі не можу роздивитися внутрішню обстановку, а хотілося б. Ще затримуюсь трішки, обертаюсь з думкою, що в мене обов'язково буде така хатка: двоповерхова, з газончиком і фонтаном на задньому дворі. Бачу на клумбі ростуть тюльпани, гарні, червоні, пахучі. Видихаю розчарування і йду далі. Згадую романтичний космос Мар'яниної квартирки. Побутовщина зближує людей. Безпосередність - ось що головне.
     Не люблю економити, але більшість вирішує, і тому я п'ю неповноцінний шоколад і з огидою дивлюся на неповноцінну піцу. Переоцінка цінностей, як перезагрузка "Віндовса", відбувається при потребі. Дивуюся, а потім викорінюю здивування.
     Режисура внутрішніх сюжетів набрала максимальну швидкість. Вибухова фантазія безкомпромісно займає час реальності. Напевно, щасливі люди не мріють... Вже нудить від цих "трьох крапок". От чому саме три? Чого не дві чи п"ять? А чому саме крапки? Мовні стереотипи, які стали звичкою, елементом художнього почерку. Ламаю програму - ставлю дві крапки..