Я ненавиджу свої неоднаково холодні руки: права у мене холодніша, ніж ліва. Мені неприємно випромінювати холод, я прагну градусного підвищення позитиву... Сьогодні я розлядала зморшки знайомих мені з дитинства людей. Життя у моєму житті, напевно, приймає участь у якомусь марафоні. Все так швидко проходить, швидше, ніж приходить. З'являються нові люди, витісняючи старих. Є такі, що несвідомо топчуться по моїм окулярам, нагромаджують собою мої думки, викликають заздрість, злість, захоплення, пориви і розчарування. Викликають, а потім зникають, і знову проходять у снах, у віртуальних мережах, у парку. Усе має звичку нагадувати про себе, повторюється у різних проявах. Навіть я повторна чи потворна. Яка вже різниця. Я ненавиджу, коли чухається п'ятка, не люблю запах вулиці після дощу... Не розумію куди всі так поспішають, ну абсолютно всі. Може, того в них і з'являються зморшки. Я не спішу, навіть коли запізнююсь, у мене просто швидка хода. І спати я лягаю пізно, щоб довше насолодитися життям у собі. Мені холодно навіть у своєму ліжку, вже мовчу про інші. Я не люблю забувати все те, що навигадувалося у моїй голові... Я називаю М.П. кротом, ні, це я кріт, бо постійно риюся в собі. На фіга? Скажіть мені, будь ласка?
Немає коментарів:
Дописати коментар