Сьогодні переглядала архів своїх шкільних зошитів, що у мене викликало масу позитивних емоцій. Майже кожен листочок умішує у собі якийсь веселий спогад. Особливо мене розсмішили зошити із української мови. Коли їх читала, то аж трішки соромно стало: стільки помилок. Відкрию таємницю: до дев'ятого класу я із мовою не дружила. Я завжди писала красиві твори за змістом і жахливі з точки зору граматики.У всіх цих "важливих документах " знайшлися навіть папірці, на яких написані мої перші вірші невпевненим та ієрогліфічним почерком.
Але, як не дивно, екскурсія в дитинство все одно не викликала у мене сум за "альма-матер". Коли Ви цілих десять років перебуваєте із людьми, що не вміють бути людьми, що не знають як приховувати свою заздрість, злість і слабість, коли ніхто не цікавиться високим, а робить все лише "для галочки", то не можливо переживати ностальгію. Залишається лише ігнорувати усе. Так я і робила останній рік у школі. Мені не поталанило ні зі школою, ні із класом. Раніше я сумувала щодо цього, але ці відчуття уже зникли, адже попереду ще стільки зустрічей!
11.11.09
Немає коментарів:
Дописати коментар