Фах

- Я хочу, щоб ти полетіла!
- А ти впевнений?
- ... бачиш людей, тих примітивних клопів, що лазять під нами, доведи, що ти можеш стати вищою за них...
- Мені страшно...
- То чому ж ти прийшла сюди? Подивитися на ржаві дахи, поглянути, як сонце гидко облизує порізаний горизонт?..
- Це гарно...
- Облиш! Це бридко! Дивитися на те, що давно стало звичайним...
- Я також звичайна.
- От це я і намагаюся виправити...
Він різким жестом доторкнувся до її рожевого волосся. У нафарбованих очах хлопця засміявся бісик, і перескочив у її маленьку голівку.
- Ти зможеш, я знаю!
- А що буде тоді, коли я полечу?
- Тоді прийде захід...
- Я люблю тебе!
Він ледве скривив губами, а потім прошепотів :
-Темрява  не знає любові. Любов - це слабість, її треба нищити. Розбий свою слабість об асфальт фінішу...
...Вона летіла, розплавлений метел повітря в'їдався в молоде тіло... Леза темряви проштрикали її свідомість...
... Почалася кровотеча неба... билося у гарячці сонце, а вона летіла... Хто зна, коли буде той асфальт, коли припинеться той безкінечний політ, але він - геній темряви - завжди буде стояти на старій ратуші, бо це його фах...
13.11.09