Зараз я знову почну гнанати на себе і свою сіру долю. Знаю, знаю, що це вже переростає у діагноз занудства, і це зовсім не обов'язково виливати в народні маси... й без цього всім паскудно... Але тримати в собі для моєї сутності не характерно. Оточуючим мої скиглення уже, напевно, до чортиків набридли. І я вирішила знову лити словесні сльози у моєму рідненькому блозі.
Отож починаю:
... ну це ж зовсім несправедливо. Скільки себе пам'ятаю, мені постійно обрізають крила. А знаєте в чому весь прикол? В тому, що вони знову відростають. І їх ріст супроводжується надзвичайним болем... душі. І кожного разу, коли потерпаю фіаско, я вже навіть не плачу, а лише посміхаюся з опущеною головою. Пам'ятаю, ще з середніх класів мене тішили марними надіями. А я дурна вірила. Зараз вже не тішать, а я все одно чомусь вірю.
Все вирішує у житті випадок і гроші. Останніх у мене немає, а випадок старанно обходить десятими дорогами. Скоро мрії мене доконають. Вже хочу стати нормальною нарешті, як всі жити на землі, а не в розмарині. Не виходить.
Часто, коли лягаю спати, задаю питання собі чи ще комусь, хто мене ,може, слухає десь у вищих сферах: чому від невидимності немає якихось препаратів. А відповіді так і немає...
Дрімс кам трю - я знаю... Але не мої.
Я вже стомилася паритися над цими "вічними" проблемами. Я незмінна, становище незмінне... Чорта з два, а, кажуть, все змінюється...
18.04.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар