- Ти повторюєшся, - сказала Андресіна. - Ти нікчема і лузер... Подивись на свою фізіономію! І щоб я з таким... Хм! Ніхто, чуєш, ніхто не примусить мене...
Отоді він уперше наважився поцілувати Андресіну. Це був найоптимальніший варіант заткнути їй рота. Дівчина округлисто подивилася на нього.
- Хаген, ти тупий!
Він кривенько посміхнувся... Її рука давно вже вислизнула з його липких лап. Очний кришталик Хагена насолодливо видозмінювався. У мозок невдахи імпортувалися картинки її граціозної фігури, що кожного разу зменшувалася. І Хаген зрозумів, що вона не повернеться.
...Коли ми втрачаємо мрію, то створює собі нову, і так триває доти, доки паралелі і медіани нейронів нашого мозку шепочуть у безтямності свого голосу, поки несвідомість в утробі підсвідомості, підсвідомість на межі свідомого, а свідоме у взаємозв’язку із реальним, доки реальне гидке, а парелельне далеке, поки сон - плацкарт найбезглуздіших подумів.
...Хаген давно вже перестав думати (ще з першого класу). Тому вигадати нову мрію було складно. Він поглянув на небо. Боги засліпили хлопця своєю посмішкою, і Хаген вишкірив зі злості рідкі зуби. У кишені своїх штанів у стилі сафарі бідолаха знайшов крейду... Він інколи її жував. Крейда колись врятувала Хагена від негативної звички паління. Маленький огризок в його чорній руці виглядав, як білий зуб в тенетах карієсу . Хаген почав поволі виводити літери на асфальті. Він не вмів писати, але намагався зламати стереотипи свого мікрокосмосу . Коли закінчилася крейда, хлопець пішов у найближчий магазин і купив ще «білих зубів» . До кінця дня уся площа була вкрита його наївними кривульками почуттів. Увечері Хагена забрала міліція. Він не пручався і був спокійним , навіть коли його били. Зранку Хагена не стало.
17.04.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар