Переламаний колосок

Він стояв серед поля. Старі хлібороби кивали йому, йшовши додому. Чоловік цього не бачив. Кров котилася по його жилах отруйною ртуттю, різала швидкими потоками його серце... І він сміявся... Його сильне ковальське тіло постало перед лінивим сонцем, перед кострубатим лісом, незайманим небом. "Як чудово б було стати частиною цієї непорушної тиші!" М'який легіт доторкнувся до його великих рук."Чому люди жалкують за минулим?.. Бо не можуть оцінити сьоднішні блага. А сьогодні є минулим завтра. Отже, наше життя - суцільне минуле. Але ж життя ми не цінуєм. А минуле навпаки..." - міркував чоловік. Вітряк монотонно крутив крилами. Коваль зігнувся і зірвав позолочений сонцем колосок. Лискучі зернини градом посипались на землю, у руках чоловіка зосталася лише пожовкла билина. " Моє насіння також повернулося до землі, зостався я, зірваний горем, погибати у цьому житті...Я не помру доти, доки це золоте стебло не переламає вітер..."
Наступного для їхали з Жовтоводівської битви козаки, знеможені, кволі, але веселі.Вони побачили мужика, що лежав у пшениці з переламаним колоском у руках. Цей чоловік дихав!

08.07.09