Сміхотворні зорі нахабно блискали скупим світлом. Темнота, мов хлоридна кислота, роз'їдала людську оболонку. Через що нікого не можна було побачити, а лише відчути або почути...Антонна стояла під безликим куполом байдужого неба і слухала цю свою подругу. Вона була незрозуміла для Антонни. У її маленьких очах читалася затяжна пісня суму і водночас пихацького сміху. Антонна любила цю людину, бо відчувала в ній сформований клаптик думки...
Розпорошувалась ніч... Було гарно. Срібляста пара над річкою стала річкою і піднялась до неба. Антонна милувалася і враз зрозуміла, що людина не може бути самотньою. Це просто неможливо. Самотність - це коли ти не чуєш биття живого серця, але ж твоє серце завжди при тобі, воно голосно б'ється, нагадуючи що сум - це аксіома глухих. Антонна знала, чому вона не приваблює навколишніх персон: її бояться,але вона не знала, що є причиною цього дивного страху. Можливо, коли підніметься сонце нового життя, вона це зрозуміє.
Розпорошувалась ніч... Було гарно. Срібляста пара над річкою стала річкою і піднялась до неба. Антонна милувалася і враз зрозуміла, що людина не може бути самотньою. Це просто неможливо. Самотність - це коли ти не чуєш биття живого серця, але ж твоє серце завжди при тобі, воно голосно б'ється, нагадуючи що сум - це аксіома глухих. Антонна знала, чому вона не приваблює навколишніх персон: її бояться,але вона не знала, що є причиною цього дивного страху. Можливо, коли підніметься сонце нового життя, вона це зрозуміє.
28.06.09
Немає коментарів:
Дописати коментар