Відкрий мені своє серце

Вона дивилася туди, де небо різало землю. Дивний сум обпікав її серце.
- Ти сумуєш? - тихо пролунав його голос.
- Трішечки... - мовила вона.
- Це буває з усіма. Закон матерії.
- Я знаю.
Дівчина поглянула у його скляні очі. Скільки там пішинок незрозумілості нарахувала! Усюди палала червона кров знеможеного сонця.
- Красиво! - заспівала вона.
- Краси тут не існує. Є лише брехня...
- Брехня?
- Так. Краса і будні - несумісні. Чому люди захоплюються красою лише короткий проміжок часу, а потім вони її просто не помічають?
- Чому?
- ...бо це була не краса, а лише міраж. Ми бачимо, те що хочеться нам. От і все...
- А де ж вона є?
- У замкненому серці...
Вона помітила, що пір'їни на його крилах ледь здригнулись. Маленька перлина упала на її прозору долоню.
- Ти плачеш? - лагідно зазирнув у вічі він.
- Кохаю... - посміхнулася дівчина, а потім доторкнулась холодними вустами до його замкнених пелюсток і прошепотіла:
- Відкрий мені своє серце...  

 25.06.09