Метелик сором’язливо кліпав великими яскравими крильцями. Його лапки невпевнено трималися холодної долоньки. Він розглядав маленьке личко "дами" своїми лискучими фасетковими очицями. Вона подабалась метелику, особливо її уста, що були схожі на пахучу жоржину… «Ух! Яка ж вона солодка!» - пригадував крилань…
Минув час, комаха все ще милувалася обличчям незнайомки, яка в свою чергу не зводила очей із нього… «Здається ця істота, - збагнув метелик, - закохалася у мене… а чом би і ні, адже я неперевершений.» Він ще сильніше стиснув своїми ніжками білосніжну руку коханої…
«Чому вона не робить першого кроку? - у пориві емоцій запитав себе володар різнобарвних крил. – Хто вона?..»
Ти часом тінь пластмасової дами стиха хіхікала з дурненького метелика. « Кумедно, а я й не знала, що рух може відмовитися від кінетичної енергії заради кохання…»
Немає коментарів:
Дописати коментар