"У-у-у-ііііі", - так говорить моя Куіточка, коли її розпирає від щастя. І саме це я хочу голосно викрикнути на висоті десь приблизно 50 - ти метрів... Щоб небо оглухло... Щоб розтав цей нікчемний сніг...
Раніше хвилини були клонами, а зараз кожен міліметр миті різниться один від одного... І це так цікаво... Зараз ти сумуєш, але елегійна квітка враз в'яне, і народжується із неї різнобарвний метелик, що лоскоче мерехтливими крильцями, і примушує сміятися... "Уііііі", - вигукує моя душа... Жити так прикольно, що смерть стає неактуальною...
Отже, висновок: коли мої хвилини почали забарвлюватися, хай у них присутній сірий колір, але ж він у поєднані із теплими барвами, то весна маго серця починається... Залишається зустріти лише реальну провесінь...
05.02.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар