Душевний аскетизм - своєрідне бичування, яке з плином часу перетворюється на звичку... Під лежачий камінь вода не тече. А, може, вона сама колись його закотила на сухий ґрунт, а потім підло відплила, як йому здалося, назавжди... Поза келією отруйна веселкова веремія. Вона мучить аскета, але він нічого не може вдіяти. Бути в'язнем написано на його долоні, білій і непорочні.
Гріховні відголоски часто його вабили, але він не звертав з праведного шляху, поки це все не стало гібридною ілюцією мети. Зараз він розуміє, що гріх - це матеріальний представник життя, єдине, що відрізняє від небесного потойбіччя. Але аскет просто не може стати Євою, так складно повернутися до матріархального.
Він ненавидить всіх Єв, які заливають соком життя свої черева, але водночас так їм заздрить! Вологі стіни убогої келії шепочуть нерозгадані істини, які недоступні нікому, лише він здатен бачити їх оголену суть. Але для чого бути обізнаним, коли цими знаннями нема з ким поділитися. Так прикро.
Духовний монах кожної ночі бачить сни, що відображують запліднені бажання і помисли. Але сни не кольорові, а сірі із розмитими образами. Може, це все залежить від оточення, адже навкруги лише холодне каміння і суворі настоятелі, які диктують йому, як правильно молитися.
Аскет обожнює книги і зорі. Це єдине, що умиротворює . Книга для відлюдника, немов жінка. Сторінки - це трепетні пальчики, які він ніжно перебирає, а запах упорядкованих літер - аромат жіночих парфумів. Зірка для аскета - це дзеркало, у якому він розглядає себе... спітніле дзеркало, що хтиво малює неправильні лінії бажаного.
Навіть скинувши темну рясу, аскет не позбудеться своєї вибраності, бо тавро на його обличчі завжди буде лякати людей. То чи не краще сидіти маком у своїй келії і не травмувати ні себе, ні оточуючих. Оптимальність - вичерпна правда.
1.07.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар