Я так не можу! Коли вже прийде осінь! Лише неосяжна наука мене рятує. Без неї я ніхто, у крайньому разі у цьому світі. Нагнітаюча муштра, монотонність чи скоріше монохромність... білий папір і чорні числа. Календар.
Інколи хочеться прокинутися до сходу сонця, вилізти на дах із чашкою природнього чаю і милуватися небесними пілігримами. Хочеться вдихати чисте повітря, зафорбоване бурим віддихом галункового сонця. Слухати голоси пташок, ще заспаних, але щасливих. Доторкнутися рукою до трави, відчути її вологе дихання, уловити її росяну посмішку. Це єдине, що може тут мене розважати. Але я давно не зустрічала ранки. Не дозволяє мій офіційний статус сови.
Ще тиждень тому була щаслива, що прийшло справжнє літо. Це була ейфорія і не більше! Літо найнудніша пора року для таких специфістів, як я...
Сірникова коробка мій дім.
Я ховаюся там у негоду,
Уникаю людей і тепла,
Ігнорую несправжні пригоди...
01.07.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар