Нарешті сьогодні подивилася «Доріана Грея». Усі знають, що я вже давно є шанувальницею високо естетичної творчості Оскара Уальда. Ще в молодших класах, читаючи його «Зоряного хлопчика» , «Щасливого принца», я створювала примітивні алюзії, щоб хоч якось наблизити свій рівень до високого мистецтва (ще не наблизила: в процесі). А «Доріан Грей» я не читала, я жила ним.
Отож це сталося. Я поглянула на книгу чужими очима, зором Олівера Паркера. Зазначу: він явно відрізняється від мого. Не буду шифруватися: фільм мене у деяких моментах розчарував. Автори екранізації все гіперболізували. Надто багато темряви, награної еротики, пустого жаху. На початку стрічки можна заснути, середина – цілковите порно, а в кінці автори зібралися нарешті і вирішили врятувати ситуацію( що мене дуже потішило). Як на мене затягнутий сюжет розгальмовує молода донька лорда Генрі, яку зіграла талановита Ребекка Холл. Саме вона є перлиною цього фільму. Хоча її роль є дещо епізодичною, але вона стає центральною для мене. Кульмінація виправдана бурхливими змінами подій. Розв’язка динамічна і яскрава. У ній прослідковується першопочаток - уальдівська мораль, холодна і ядовита, але правдива і необхідна для кожного.
Сподобалася гра акторів. Особливо потішив Бен Барнс, що перевтілювався в Грея. Одразу видно, що людина професійно росте. Порівнюючи його гру в «Зоряній пилюці» та в другій частині «Нарнії», де він намагався вичавити із себе натреновані і пожмакані його непрофесійністю фрази, закріплені для страховки магнетичною усмішкою, то це небо і земля. Йому вдалося передати внутрішній світ головного героя, хоча ще прослідковуються фізіономічна дисгармонія і крива імітація ролі. Загалом Доріан Олівера вийшов дуже милим.
Із цього всього слідує, що класику не переплюнеш. Можна створити нове мірило, але воно не стане вищим за старе…
05.06.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар