Нічого нового

   Зазвичай мені ніколи не таланить. Коли я сама стою на зупинці, то автобус може затримуватися на півгодини ( місто не дуже велике, автобуси звичайно з'являються через кожні 10-15 хвилин) , а то й більше. Мене часто обдурюють у магазинах; ну це ще, звичайно, від мої уважності залежить. Коли я купую  річ, то вона обов'язково повинна бути з якимось казусом: дірочка, пляма і таке подібне. Недавно я втопила свій улюблений телефон. Мені неодноразово пропонували привабливі можливості, але проходив час, і можливості так і залишалися лише забутою пропозицією. У всіх ситуаціях я винна, навіть тоді, коли це не так. Мене всі знають, усі помічають, але культурно ігнорують. Це ніби видима невидимка.  А з вступом у вуз, то взагалі окрема історія вийшла. Одним словом я не дружу із фортуною. Але то таке...

      Сьогодні  винесла для себе, що буденні невдачі нічого в порівнянні із життям. Бо можу впевнено заявити, що життя - це велике фіаско. От живемо ми, до чогось прагнемо, досягаємо якихось висот, а потім бЄзвозмЄзно віддаємося землі. Усе у цьому світі таке неприємне і статичне. Навіть відносність інколи бісить, бо призводить до землетрусу поглядів, що виникає під час дискусії. І хоч, як сказала дуже мудра людина*,  в дискусії народжується істина, я знаю, що культурна суперечка - це безкінечне закрутульчасте коло. Ну ніхто не захоче позбавитися своїх поглядів! Гордість править світом! Я сама їй підвладна. Одним словом, Малюк Філософія ще продовжує ридма ридати. Інколи я запитую себе: і де в нього стільки сліз береться?!
14.07.2010