Південний вітер теплий на смак. Сьогодні він був по-особливому ніжним зі мною. Напевно, він знає, як мені зараз важко. Він знає... Швидко так все проходить. Сумно. Скоро осінь. Мабуть, я вже готова до зустрічі із нею. Більше того чекаю з нетерпінням. Завжди було цікаво, що літом я хочу осені, осінню - зими, а зимою - весни. І так по колу. Напевно, в цьому і є весь прикол обманювання нас природою.
Осінь і її бридотне золото. Ненавиджу цей колір...
Поступово звикаєш до всього. А інколи запитуєш себе: " А як це бути щасливою?" Адже якщо є слово "щастя" у нашій лексиці, то повинен бути процес, який позначає воно... Усе так кострубато причесане, стільки гострих кутів, я стомилася... Вітер мовчав, і я залишаюся мовчазною, навіть на папері... Навіщо було розпочинати це беглузде протистояння? Навіщо ускладнювати? Твоя брехня, люба, надто все переінакшує. Була б моя воля... Але я не маю сили, щоб щось зробити. Безхарактерність...
Скоро почнеться навчання... Знову Нона... Не розумію, чому мені завжди таланить на таких людинок? Стільки запитань, а відповіді заплуталися у знаках питання. Я не чекаю на них. Я мовчу! Тихше! Осінь іде...
24.08.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар