Зараз часто виникає дивне бажання: сісти на пунктир дороги і жорстко, голосно вилаятись, щоб усі обов'язково мене почули. Але, на жаль, не можу дозволити собі цю слабкість, бо я хороша дівчинка. Мене виховували ніби для монастиря, а зараз хочуть, щоб я була сильною. Я не вмію брехати, красти, відмовляти у допомозі, не вмію скандалити у людних місцях, лицемірити, підлизуватися, просити допомоги, не вмію зваблювати... Але я буваю злою, дуже злою, я можу вибухати емоціями, як атомна бомба. Я ніби симбіоз двох полюсних істот, скаженого звіра і пискливого ельфа. Але звірі не розмовляють, а ельфи не матюкаються! От чому?
P.S. Почала читати "Школу стерви" Євгенії Шацкої. Наперед знаю, що ця психологічна маніпуляційна казочка не перетворить мене на стальну мадмазель, але цікаво ж почитати. Можливо, в процесі буду далі ділитися думками стосовно прочитаного... Може...
З любов'ю ваш неадекватний ельф
21.08.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар