Напевно, в минулому житті я була небом... Коли піднімаю голову і дивлюся на чистий безхмарний чи навіть хмарний екран, то відчуваю якийсь солодкий ностальгічний сум, зміксований із світлою радістю. Люблю небо, бо воно вселяє в мене надію.
Люблю, коли небо ніжне і романтичне, коли кличе за собою у ванільні мандри...
Люблю у стомленому, набурмоченому вигляді, коли космос його душі вражає зір до крику, до істерики, до емоційного сп'яніння...
Люблю його жорстокість, його кривавий потенціал знищення світла і створення заряду...
І нарешті обожнюю звичайну небесну плинність, без пафосу, без надтексту... Просто люблю і все...
25.08.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар