Видимі зуки

Вночі усі звуки набувають нової форми. Загострюються їх кути. Я вже навіть не чую, а бачу їх... Ледь чутне скиглення спітнілого чайника...Біжу, біжу! Байдужий телевізор. Холодильник. Дихання. Гострота кутів зникає. Ластик байдужого ставлення стирає межі. Все одно. Холерик і меланхолік - химерний сплав, щось схоже на активну рослину. Усі звуки набули форми. Вони голі, але не соромляться. За вікном вогні, у руках чайник, на тілі мрія. Вії ворушаться у такт звукам. Синхронно минає ніч. У кімнаті сопе Нона. Вона вже бачить десятий сон, як завжди. Нона - це така людина, в якої треба вчитися правильності. Вона все робить вчасно. Зате Нона ніколи не приділяє уваги дрібницям. Але, можливо, я переконаю її, що увесь світ - розібрана картинка, пазли якої треба зібрати воєдино. Дрібниці. Навіть справжнє щастя знаходиться виключно в малому. Я це знаю...ну трішки... 

14.11.2010