Продовжую свої розповіді про любов до неба. Я майже ніколи не дивлюся на асфальт, бо він завше брудний. Якось виникла думка, що асфальт міста - це збірка душ кожного його жителя. Отож, задумайтеся, дорогі! Мда... Не люблю я землю . Далека від всього, що пов'язано з нею і в прямому, і в переносному значеннях. А небо... Небо - це спосіб поглянути собі у вічі без викривлень настрою, як це буває у дзеркалі. А ще воно завжди різне. Небо ніколи не повторюється. Вигини хмар, колір, запах, атмосфера - усе народжується заново по-іншому кожного дня. У висі ніколи не буває запитань, там знаходяться лише відповіді. Не треба думати, лише віддати погляд і насолодливо спостерігати. Небо скрізь: небо на небі, небо на стелі, небо у душі. Блакитно-синьо-сіра гармонія.
Виражаючись словами головного героя фільму, "Небо - предел". Воно не заважає нам рости, але нагадує про початок заборони, про кінець можливого.
Виражаючись словами головного героя фільму, "Небо - предел". Воно не заважає нам рости, але нагадує про початок заборони, про кінець можливого.
Виражаючись словами головного героя фільму, "Небо - предел". Воно не заважає нам рости, але нагадує про початок заборони, про кінець можливого.
Дуже гарний мультик, знятий по мотивам французької короткометражки "The Red Balloon" (1956). Про те, що все має свій початок і свій кінець. Що нічого не може бути ідеальним. Навіть остання стадія неба залізна і холодна...
Коли ж я упевнено буду посміхатися? І знову мінорррррр...
19/11/2010
Немає коментарів:
Дописати коментар