31.03.2013
23.03.2013
10.03.2013
02.03.2013
11.02.2013
Простирадла зими, ніби постіль плацкартна, холодні.
але трохи чистіші, ніж сірі матраци землі.
І вкладаємось ми на горішнє бічне над безоднею,
і рушаєм неспішно в імлу, із імли, уві млі.
але трохи чистіші, ніж сірі матраци землі.
І вкладаємось ми на горішнє бічне над безоднею,
і рушаєм неспішно в імлу, із імли, уві млі.
Ю. Іздрик
Набираємо
повітря в легені і повільно видихаємо четвертий місяць зими. Наступний
ковток має бути весняним. Здається, що люди вже просто не витримають
п'ятимісячне зимування.
Березень
став місяцем прозрінь. Ти ніколи не дізнаєшся, як воно насправді є,
коли не доторкнешся до нього. Я доторкнулася і зрозуміла, що те, до чого
я так довго йшла і вважала своїм, насправді чуже для мене. Тепер знаю,
ким я не хочу бути. Залишилося всього-на-всього визначити, хто я є. У
професії має бути благородність якась. Чомусь в редакціях я її не
побачила. Чергова вершина залишилася чужою. Інші вершини в непрозорій
імлі. Я не бачу нічого навколо, тільки однолітків, які пафосно сидять за
кермом особистого авто, або стають керівниками відділів чи працівниками
якихось успішних компаній. Трохи сумно, що інші так швидко знаходять
свої вершини, а в когось непрозора імла, а під ногами мокрий сніг...
Насиченість
березня гарячими чаями, солодкими цукерками, неочікуваними зустрічами,
пікантними розмовами, ефемерними обличчями, кілометровими дорогами,
повільними трамваями переливається через край. Місяць, який кожного дня
дарував нові несподіванки і відкриття. Місяць, який привідкрив людські
сутності і дозволив розгледіти їх в макроскопічному вимірі. Місяць
читання на ніч гарних віршів... Місяць холодних вітрів і снігу, місяць
доріг і людей, спалахів і приватних свят...
У
книгах можна знайти багато підказок, що спрацьовують у житті, але
справжній досвід набувається лише у спілкуванні з іншими людьми,
веселими і простими, хтивими і самовпевненими, спокійними і
насторожливими, трохи іншими, і в цьому класними, зрештою...
Я знаю, що квітень буде логічним продовженням березня, але зі своїми особливим можливостями, пророцтвами, людьми і поворотами.
Я знаю, що в квітні нарешті прийде весна, і ми всі позбудемось ваги зимового одягу.
Може, у квітні ми знайдемо навіть один одного в собі чи себе в комусь.
Ми поборемо свої страхи і станемо на дюйм вище.
Ми
посміхатимемось і складатимемо нові жарти, ми вивчитимемо мови і
нарешті знайдемо для себе хороші книги, ми познайомимось з новими
людьми, які допоможуть нам обрати рух.
Головне сприймати кожну невдачу за ще одну можливість...
Дорога має здатність кудись приводити...
Вдихаю-видихаю...
Провалююсь у снігових дюнах. Думаю, думаю, думаю, 4 години сижу у
черзі, слухаю людей, шукаю інформацію, бентежусь, читаю, протираю
запотілі скельця, п'ю повільними ковтками чай, дискусую і захищаю жіночі
права перед обличчям нелогічних чоловіків, які самі не знають, чого їм
власне треба... стомлююсь і не висипаюсь, бо немає часу... бо час
вимагає діяти і рухатися, бо час вимагає змін.
Вінниця
поринула в байдуже затишшя зими. Сніг безперестанку наростає на
безіменніих контурах покинутих кроків. З-за снігу не видно весни, людей і
наступного дня. Все таємничо приховане. Все відбувається так, як йому
хочеться.
Це місяць якихось збочених розмов, книжок і людей.
Дивлюся в
його очі, а там немає нічогісінько - лише безкінечний спотривний азарт.
Мені прикро за неї, яка так гарно в нього закохана, а він в подробицях
розкриває нам їхню таємницю, а потім по її відході нахабним способом
шукає в моєму телефоні номер моєї знайомої, щоб ніби-то поговорити про
перекладацьку діяльність, бо ж колеги.
І він говорить, що всі жінки стерви...
Мені шкода усіх його коханок і його шкода, адже насправді він дуже самотній і ображений.
Не люблю цих солодких люб'язностей, вони зайві, коли мені не подобається людина. Пробачте.
Нарешті зрозуміла, що проблема таки в мені, бо то все лейтмотив апполона... то все він, клятий.
Бридко
читати кітчеву українську літературу типу Дереша. Гнівить те, що таке
чтиво визнається. Більше того вже передбачене шкільною програмою. Я б не
хотіла, щоб мої діти читали такі жорстокі, вульгарні книжки. Я все ще
відстоюю принцип краси в літературі.
Вакарчук в своєму твітері написав, що йому незручно за пісню "Майже весна"... Та лаааадно...
Хоч самій вже так набридло плавати в цих ватних дюнах холодного снігу.
Льодовиковий період почався.
...танули, як льоду гранули ми
І краплі зими розтану-та-ну-ли...
І краплі зими розтану-та-ну-ли...
ТНМК
І все буде добре
... для кожного з нас.
І все буде добре
... насте нас час.
... для кожного з нас.
І все буде добре
... насте нас час.
ОЕ
- як настрій?
- умиротворений
...бо між закритими дверми і відкритими вікнами живуть згадки про гарне.
У
нас немає планети під ногами, під ногами лише дорога. Ми ідемо до своїх
екзаменів, дзвінків, будівель, трамваїв і порогів, ми ходими різними
вулицями, живемо в різних містах і засинаємо в різних ліжках. І в цьому
має бути наш трагізм, мабуть... Але я його не бачу. Натомість переді
мною - безкінечність.
Щастя.
Воно ж, як вода у жмені... витікає так швидко. Але перед тим, воно
насичує долоні вологою. На довго. До приходу наступного щастя.
Життя - це по суті дихання. Дихання буває різним.
У щасті дихання призупиняється, стає теплим і неритмічним.
Дихати диханням близьких людей є щастям.
...Приємно, коли в тобі піднімаються хвилі. І ти відрізняєш їхню силу. Ти тихо насолоджуєшся ними.
Люди - вони ж такі дивні.
Є люди, яких переростаєш або до яких доростаєш. Так воно і є.
Слухається Океан Ельзи.
Щоб любити їхні пісні, треба просто їх пережити або провідчувати.
Ліжка, міста, планети - то ж лише хвилинне.
Слухаймо гарні пісні, рухаймось, дахаймо красою!
03.03.2013
Чарлі
Чапліну було 76 років, коли він написав лист своїй доньці Джеральдіні,
яка була старшою дитиною, народженою в шлюбі Чапліна і його останньої
дружини Уни О’Ніл, що у свою чергу була донькою нобелянта,
американського письменника (чи краще сказати драматурга) Юджина О'Ніла.
Якщо не читали його "Любов під в'язами" (тут нагадалася Куітка: "Любов
підв'язана":), то візьміть для загального розвитку. О'Ніл фактично став
засновником нової американської драми, тому не можна ігнорувати цю
особистість, розглядаючи американську культуру. Але я щось дуже далеко
зайшла, адже річ про Чарлі Чапліна і його Джеральдіну. Ця жінка також
дуже відома акторка, в юності займалася балетом. До речі, її остання
роль - це образ Рози Кабаркас із "Спогади моїх сумних повій", екранізація однойменного роману Г. Маркеса, що також є поки що останнім романом у його творчій скарбниці...
Моя
передмова - це лише екскурс, так би мовити, для загального розвитку. А
ще для того щоб показати, що світ таки дуже тісний, коли в ньому стільки
людей переплітаються в безкінечних зв'язках, то родинних, то творчих,
то професійних...
Я вважаю, що людина має пройти усе на своєму шляху, щоб зрозуміти своє призначення і не відцуратися своєї правдивої сутності.
Читайте
лист Чапліна і робіть висновки. (Навмисне не помістила україномовний
переклад, бо він мені здався холодним гугло-перекладанням, російська
версія більш літературна):
"Девочка моя!
Сейчас ночь. Рождественская ночь. Все вооруженные воины моей маленькой крепости уснули. Спят твой брат, твоя сестра. Даже твоя мать уже спит. Я чуть не разбудил уснувших птенцов, добираясь до этой полуосвещенной комнаты. Как далеко ты от меня! Но пусть я ослепну, если твой образ не стоит всегда перед моими глазами. Твой портрет — здесь на столе, и здесь, возле моего сердца. А где ты? Там, в сказочном Париже, танцуешь на величественной театральной сцене на Елисейских полях. Я хорошо знаю это, и все же мне кажется, что в ночной тишине я слышу твои шаги, вижу твои глаза, которые блестят, словно звезды на зимнем небе.
Я слышу, что ты исполняешь в этом праздничном и светлом спектакле роль персидской красавицы, плененной татарским ханом. Будь красавицей и танцуй! Будь звездой и сияй! Но если восторги и благодарность публики тебя опьянят, если аромат преподнесенных цветов закружит тебе голову, то сядь в уголочек и прочитай мое письмо, прислушайся к голосу своего сердца. Я твой отец, Джеральдина! Я Чарли, Чарли Чаплин! Знаешь ли ты, сколько ночей я просиживал у твоей кроватки, когда ты была совсем малышкой, рассказывая тебе сказки о спящей красавице, о недремлющем драконе? А когда сон смежал мои старческие глаза, я насмехался над ним и говорил: «Уходи! Мой сон — это мечты моей дочки!»
Я видел твои мечты, Джеральдина, видел твое будущее, твой сегодняшний день. Я видел девушку, танцующую на сцене, фею, скользящую по небу. Слышал, как публике говорили: «Видите эту девушку? Она дочь старого шута. Помните, его звали Чарли?» Да, я Чарли! Я старый шут! Сегодня твой черед. Танцуй! Я танцевал в широких рваных штанах, а ты танцуешь в шелковом наряде принцессы. Эти танцы и гром аплодисментов порой будут возносить тебя на небеса. Лети! Лети туда! Но спускайся и на землю! Ты должна видеть жизнь людей, жизнь тех уличных танцовщиков, которые пляшут, дрожа от холода и голода. Я был таким, как они, Джеральдина. В те ночи, в те волшебные ночи, когда ты засыпала, убаюканная моими сказками, я бодрствовал.
Я смотрел на твое личико, слушал удары твоего сердечка и спрашивал себя: «Чарли, неужели этот котенок когда-нибудь узнает тебя?» Ты не знаешь меня, Джеральдина. Множество сказок рассказывал я тебе в те далекие ночи, но свою сказку — никогда. А она тоже интересна. Это сказка про голодного шута, который пел и танцевал в бедных кварталах Лондона, а потом собирал милостыню. Вот она, моя сказка! Я познал, что такое голод, что такое не иметь крыши над головой. Больше того, я испытал унизительную боль скитальца-шута, в груди которого бушевал целый океан гордости, и эту гордость больно ранили бросаемые монеты. И все же я жив, так что оставим это.
Лучше поговорим о тебе. После твоего имени — Джеральдина — следует моя фамилия — Чаплин. С этой фамилией более сорока лет я смешил людей на земле. Но плакал я больше, нежели они смеялись. Джеральдина, в мире, в котором ты живешь, существуют не одни только танцы и музыка! В полночь, когда ты выходишь из огромного зала, ты можешь забыть богатых поклонников, но не забывай спросить у шофера такси, который повезет тебя домой, о его жене. И если она беременна, если у них нет денег на пеленки для будущего ребенка, положи деньги ему в карман. Я распорядился, чтобы в банке оплачивали эти твои расходы. Но всем другим плати строго по счету. Время от времени езди в метро или на автобусе, ходи пешком и осматривай город.
Приглядывайся к людям! Смотри на вдов и сирот! И хотя бы один раз в день говори себе: «Я такая же, как они». Да, ты одна из них, девочка! Более того. Искусство, прежде чем дать человеку крылья, чтобы он мог взлететь ввысь, обычно ломает ему ноги. И если наступит день, когда ты почувствуешь себя выше публики, сразу же бросай сцену. На первом же такси поезжай в окрестности Парижа. Я знаю их очень хорошо! Там ты увидишь много танцовщиц вроде тебя, даже красивее, грациознее, с большей гордостью. Ослепительного света прожекторов твоего театра там не будет и в помине. Прожектор для них — Луна.
Вглядись хорошенько, вглядись! Не танцуют ли они лучше тебя? Признайся, моя девочка! Всегда найдется такой, кто танцует лучше тебя, кто играет лучше тебя! И помни: в семье Чарли не было такого грубияна, который обругал бы извозчика или надсмеялся над нищим, сидящим на берегу Сены. Я умру, но ты будешь жить. Я хочу, чтобы ты никогда не знала бедности. С этим письмом посылаю тебе чековую книжку, чтобы ты могла тратить сколько пожелаешь. Но когда истратишь два франка, не забудь напомнить себе, что третья монета — не твоя. Она должна принадлежать незнакомому человеку, который в ней нуждается. А такого ты легко сможешь найти. Стоит только захотеть увидеть этих незнакомых бедняков, и ты встретишь их повсюду. Я говорю с тобой о деньгах, ибо познал их дьявольскую силу. Я немало провел времени в цирке. И всегда очень волновался за канатоходцев.
Но должен сказать тебе, что люди чаще падают на твердой земле, чем канатоходцы с ненадежного каната. Может быть, в один из званых вечеров тебя ослепит блеск какого-нибудь бриллианта. В этот же момент он станет для тебя опасным канатом, и падение для тебя неминуемо. Может быть, в один прекрасный день тебя пленит прекрасное лицо какого-нибудь принца. В этот же день ты станешь неопытным канатоходцем, а неопытные падают всегда. Не продавай своего сердца за золото и драгоценности. Знай, что самый огромный бриллиант — это солнце. К счастью, оно сверкает для всех. А когда придет время, и ты полюбишь, то люби этого человека всем сердцем. Я сказал твоей матери, чтобы она написала тебе об этом. Она понимает в любви больше меня, и ей лучше самой поговорить с тобой об этом. Работа у тебя трудная, я это знаю.
Твое тело прикрыто лишь куском шелка. Ради искусства можно появиться на сцене и обнаженным, но вернуться оттуда надо не только одетым, но и более чистым. Я стар, и может быть, мои слова звучат смешно. Но, по-моему, твое обнаженное тело должно принадлежать тому, кто полюбит твою обнаженную душу. Не страшно, если твое мнение по этому вопросу десятилетней давности, то есть принадлежит уходящему времени. Не бойся, эти десять лет не состарят тебя. Но как бы то ни было, я хочу, чтобы ты была последним человеком из тех, кто станет подданным острова голых. Я знаю, что отцы и дети ведут между собой вечный поединок. Воюй со мной, с моими мыслями, моя девочка! Я не люблю покорных детей. И пока из моих глаз не потекли слезы на это письмо, я хочу верить, что сегодняшняя рождественская ночь — ночь чудес.
Мне хочется, чтобы произошло чудо, и ты действительно все поняла, что я хотел тебе сказать. Чарли уже постарел, Джеральдина. Рано или поздно вместо белого платья для сцены тебе придется надеть траур, чтобы прийти к моей могиле. Сейчас я не хочу расстраивать тебя. Только время от времени всматривайся в зеркало — там ты увидишь мои черты. В твоих жилах течет моя кровь. Даже тогда, когда кровь в моих жилах остынет, я хочу, чтобы ты не забыла своего отца Чарли. Я не был ангелом, но всегда стремился быть человеком. Постарайся и ты.
Целую тебя, Джеральдина. Твой Чарли. Декабрь 1965".
Сейчас ночь. Рождественская ночь. Все вооруженные воины моей маленькой крепости уснули. Спят твой брат, твоя сестра. Даже твоя мать уже спит. Я чуть не разбудил уснувших птенцов, добираясь до этой полуосвещенной комнаты. Как далеко ты от меня! Но пусть я ослепну, если твой образ не стоит всегда перед моими глазами. Твой портрет — здесь на столе, и здесь, возле моего сердца. А где ты? Там, в сказочном Париже, танцуешь на величественной театральной сцене на Елисейских полях. Я хорошо знаю это, и все же мне кажется, что в ночной тишине я слышу твои шаги, вижу твои глаза, которые блестят, словно звезды на зимнем небе.
Я слышу, что ты исполняешь в этом праздничном и светлом спектакле роль персидской красавицы, плененной татарским ханом. Будь красавицей и танцуй! Будь звездой и сияй! Но если восторги и благодарность публики тебя опьянят, если аромат преподнесенных цветов закружит тебе голову, то сядь в уголочек и прочитай мое письмо, прислушайся к голосу своего сердца. Я твой отец, Джеральдина! Я Чарли, Чарли Чаплин! Знаешь ли ты, сколько ночей я просиживал у твоей кроватки, когда ты была совсем малышкой, рассказывая тебе сказки о спящей красавице, о недремлющем драконе? А когда сон смежал мои старческие глаза, я насмехался над ним и говорил: «Уходи! Мой сон — это мечты моей дочки!»
Я видел твои мечты, Джеральдина, видел твое будущее, твой сегодняшний день. Я видел девушку, танцующую на сцене, фею, скользящую по небу. Слышал, как публике говорили: «Видите эту девушку? Она дочь старого шута. Помните, его звали Чарли?» Да, я Чарли! Я старый шут! Сегодня твой черед. Танцуй! Я танцевал в широких рваных штанах, а ты танцуешь в шелковом наряде принцессы. Эти танцы и гром аплодисментов порой будут возносить тебя на небеса. Лети! Лети туда! Но спускайся и на землю! Ты должна видеть жизнь людей, жизнь тех уличных танцовщиков, которые пляшут, дрожа от холода и голода. Я был таким, как они, Джеральдина. В те ночи, в те волшебные ночи, когда ты засыпала, убаюканная моими сказками, я бодрствовал.
Я смотрел на твое личико, слушал удары твоего сердечка и спрашивал себя: «Чарли, неужели этот котенок когда-нибудь узнает тебя?» Ты не знаешь меня, Джеральдина. Множество сказок рассказывал я тебе в те далекие ночи, но свою сказку — никогда. А она тоже интересна. Это сказка про голодного шута, который пел и танцевал в бедных кварталах Лондона, а потом собирал милостыню. Вот она, моя сказка! Я познал, что такое голод, что такое не иметь крыши над головой. Больше того, я испытал унизительную боль скитальца-шута, в груди которого бушевал целый океан гордости, и эту гордость больно ранили бросаемые монеты. И все же я жив, так что оставим это.
Лучше поговорим о тебе. После твоего имени — Джеральдина — следует моя фамилия — Чаплин. С этой фамилией более сорока лет я смешил людей на земле. Но плакал я больше, нежели они смеялись. Джеральдина, в мире, в котором ты живешь, существуют не одни только танцы и музыка! В полночь, когда ты выходишь из огромного зала, ты можешь забыть богатых поклонников, но не забывай спросить у шофера такси, который повезет тебя домой, о его жене. И если она беременна, если у них нет денег на пеленки для будущего ребенка, положи деньги ему в карман. Я распорядился, чтобы в банке оплачивали эти твои расходы. Но всем другим плати строго по счету. Время от времени езди в метро или на автобусе, ходи пешком и осматривай город.
Приглядывайся к людям! Смотри на вдов и сирот! И хотя бы один раз в день говори себе: «Я такая же, как они». Да, ты одна из них, девочка! Более того. Искусство, прежде чем дать человеку крылья, чтобы он мог взлететь ввысь, обычно ломает ему ноги. И если наступит день, когда ты почувствуешь себя выше публики, сразу же бросай сцену. На первом же такси поезжай в окрестности Парижа. Я знаю их очень хорошо! Там ты увидишь много танцовщиц вроде тебя, даже красивее, грациознее, с большей гордостью. Ослепительного света прожекторов твоего театра там не будет и в помине. Прожектор для них — Луна.
Вглядись хорошенько, вглядись! Не танцуют ли они лучше тебя? Признайся, моя девочка! Всегда найдется такой, кто танцует лучше тебя, кто играет лучше тебя! И помни: в семье Чарли не было такого грубияна, который обругал бы извозчика или надсмеялся над нищим, сидящим на берегу Сены. Я умру, но ты будешь жить. Я хочу, чтобы ты никогда не знала бедности. С этим письмом посылаю тебе чековую книжку, чтобы ты могла тратить сколько пожелаешь. Но когда истратишь два франка, не забудь напомнить себе, что третья монета — не твоя. Она должна принадлежать незнакомому человеку, который в ней нуждается. А такого ты легко сможешь найти. Стоит только захотеть увидеть этих незнакомых бедняков, и ты встретишь их повсюду. Я говорю с тобой о деньгах, ибо познал их дьявольскую силу. Я немало провел времени в цирке. И всегда очень волновался за канатоходцев.
Но должен сказать тебе, что люди чаще падают на твердой земле, чем канатоходцы с ненадежного каната. Может быть, в один из званых вечеров тебя ослепит блеск какого-нибудь бриллианта. В этот же момент он станет для тебя опасным канатом, и падение для тебя неминуемо. Может быть, в один прекрасный день тебя пленит прекрасное лицо какого-нибудь принца. В этот же день ты станешь неопытным канатоходцем, а неопытные падают всегда. Не продавай своего сердца за золото и драгоценности. Знай, что самый огромный бриллиант — это солнце. К счастью, оно сверкает для всех. А когда придет время, и ты полюбишь, то люби этого человека всем сердцем. Я сказал твоей матери, чтобы она написала тебе об этом. Она понимает в любви больше меня, и ей лучше самой поговорить с тобой об этом. Работа у тебя трудная, я это знаю.
Твое тело прикрыто лишь куском шелка. Ради искусства можно появиться на сцене и обнаженным, но вернуться оттуда надо не только одетым, но и более чистым. Я стар, и может быть, мои слова звучат смешно. Но, по-моему, твое обнаженное тело должно принадлежать тому, кто полюбит твою обнаженную душу. Не страшно, если твое мнение по этому вопросу десятилетней давности, то есть принадлежит уходящему времени. Не бойся, эти десять лет не состарят тебя. Но как бы то ни было, я хочу, чтобы ты была последним человеком из тех, кто станет подданным острова голых. Я знаю, что отцы и дети ведут между собой вечный поединок. Воюй со мной, с моими мыслями, моя девочка! Я не люблю покорных детей. И пока из моих глаз не потекли слезы на это письмо, я хочу верить, что сегодняшняя рождественская ночь — ночь чудес.
Мне хочется, чтобы произошло чудо, и ты действительно все поняла, что я хотел тебе сказать. Чарли уже постарел, Джеральдина. Рано или поздно вместо белого платья для сцены тебе придется надеть траур, чтобы прийти к моей могиле. Сейчас я не хочу расстраивать тебя. Только время от времени всматривайся в зеркало — там ты увидишь мои черты. В твоих жилах течет моя кровь. Даже тогда, когда кровь в моих жилах остынет, я хочу, чтобы ты не забыла своего отца Чарли. Я не был ангелом, но всегда стремился быть человеком. Постарайся и ты.
Целую тебя, Джеральдина. Твой Чарли. Декабрь 1965".
Як на мене, лист - чудовий приклад епістолярію.
Всесвітньо відомий комік говорить про серйозні речі. Хіба в цьому не краса листа?..
...все приходит к тому, кто умеет ждать...
Лев Толстой
...удивительно, как трудно порой назвать терзающее тебя чувство.
Айрис Мёрдок
Айрис Мёрдок
Острівки
снігу у хвилях чорної землі. Налякані мутлики сніжинок доторкаються до
скла і одразу зникають від його гарячого наповнення. Весна не на дворі.
Весна всередині!
Як
же дитячі спогади, люди, що стали невід'ємною частиною моїх дитячих
років, люди, що, мабуть, дуже мене люблять, гріють душу. Подивишся в ті
очі, обрамлені тонесенькими зморшками, і розумієш, яка ти нікчемність,
коли хочеш рвати, шматувати, тікати. Якби воно не було... Родина - то
святе. Родина - то ми. То те, що тримає нас коренями на цій землі.
Наповнена чеканням, світлом, безкінечністю...
Перевага
молодості в тому, що є час подумати, є час помріяти, є час повірити в
те, що є на це все час. У кожного з нас є майбутнє, у когось воно вже
окреслене невиразними лініями відомих неймовірностей, у когось -
маленькими перспективами, у когось ще розквітає в унісон весні свіжими
бруньками невідомого. Ми - майбутні і водночас теперішні з тихим
присмаком минувшини.
Хочеться вірити, що все у нас колись буде.
Щоб ризикувати, треба знати заради чого ти це робиш.
Почекаймо.
Я знаю, що треба... добре знаю, але ж не те, все не те, все не те...
Настроєва весняність - така нестерпна.
Насиченою неймовірністю, новою красою пахне білий цвіт лимона.
Між
нещастям і щастям існує дивна категорія м'якої задоволеності. Коли ще
стільки треба йти, щоб прийти, стільки випити, щоб сп'яніти, стільки
побачити, щоб знайти, то залишається насолоджуватися недосягненим, але
можливим.
Весна - це ж всього-на-всього весна. А ми з неї робимо ВЕСНУ.
Вмикайте музику. Вона робить наше життя красивим.
Як сказав Генрі Міллер, "музика - це не Бах и не Бетховен, а консервний
ніж для відкривання душі"... Слухайте весну, слухайте про весну,
слухайте Океан Ельзи, вони щось знають:
А за вікном майже весна!
Знає слова майже несказані вона
І у моїх жилах присутня!
А за вікном майже весна
І, Боже мій, як несподівано вона
Змінює все наше майбутнє,
Наше майбутнє і наше життя!
Знає слова майже несказані вона
І у моїх жилах присутня!
А за вікном майже весна
І, Боже мій, як несподівано вона
Змінює все наше майбутнє,
Наше майбутнє і наше життя!
Гарної вам весни!
27.02.2013
Бажання бути кимось іншим - це втрата самого себе.(Курт Кобейн)
Хтось є в мені, і я питаю: – Хто ти? (Ліна Костенко)
Весна уже прийшла... Вже більше тижня я відчуваю її присутність. І марно небо кліпає снігом, все одно я знаю, що весна прийшла.
Дні насичені своєю ненасиченістю.
Під
штучним сонцем продожуються читатися книги, під штучним небом
продовжуються народжуватися абстактні острови, під штучною байдужістю
продовжує жити страх перед майбутнім.
Безпорадність.
Така незаймана і тремтлвива. Я шукаю, шукаю, шукаю, шукаю... І усе
залишається на місці, і місце залишає мене на місці. І я засмучуюсь, бо
сумно бути незмінністю змінного.
Статичність стільців, вікон, стін. Динамічність сторінок, людей, трамваїв.
Бажання осягнути все-все. Максималізм. Усвідомлення непотрібності.
Запам'ятай:
усе, що ти здобуваєш, це виключно для твоєї впевненості в собі! Людей
не обходить рівень твоїх почуттів, знань і прагнень. Людей обходить щось
інше. Під "іншим" можна розуміти калейдоскоп незрозумілості.
Навчитися
б літати за своєю схемою! Ніхто нам крил не намалює, якщо до цього не
додумаємось самі. Увімкнути б кнопку "на пролом". Чому цього немає? Як
це досягнути?Перебороти, переступити, змінити, увійти, упізнати і
дозволити комусь посміхнути себе.
Поряд є люди. І я їм вдячна, що вони поряд, навіть якщо вони про це і не підозрюють. Без їх "поряд" було б дуже "порізно".
У
Ярослава Стельмаха є п'єса "Привіт, Синичко!" Там розповідається про
несправедливість системи навчання, про друзів і почуття чесності перед
самим собою - в принципі, нічого такого особливого, але... Там дівчинка
Оля сказала хлопчику Серьожі, що коли йому буде сумно, щоб він подзвонив
до неї і сказав "Привіт, Синичко!"
Весна в зимовому епілозі...
Небо.
Плетиво
літер і поривання творити, творити, творити. Читати, читати, читати.
Дізнаватися, насолоджуватися і любити. Без обмежень, без правил, без
умовностей...
Привіт, Синичко!
Пісня до замітки: Талита Кум - Літай
Життя проходить повз, коли воно втрачає внутрішню наповненість.
Канцелярські миші настовбурчують свої вуса і шукають поживи.
Інколи від людини залишається лише назва. Бегемоти, миші, свині, зайці, лисиці, змії по-людськи блукають коридорами.
Лютий
завжди має місце для творчості. Це такий маленький місяць, який дихає
великим натхненням, яке народжується на кінчиках пальців.
Волога, в'язка погода. Ніякої яскравої фарби. Обличчя накрохмалені сумними макіяжами.
Звуки і притишені запахи. Прокрастинація.
Відчуття безпорадності приходить, коли всі шляхи загороджують умовностями. Недосяжне залишається далеким.
На чорних гіллях повисли ноти пастернаківського вірша, який переспівала Регіна Спектор:
Февраль. Достать чернил и плакать!
Писать о феврале навзрыд,
Пока грохочащая слякоть
Весною черною горит.
Писать о феврале навзрыд,
Пока грохочащая слякоть
Весною черною горит.
Писати про лютий, який би мав бути інакшим, але чомусь не став таким. Про лютий, після якого прийде березень і так по колу.
Немає коментарів:
Дописати коментар