6. 01. 12
У мене є дурна мрія: я хочу потрапити в минуле (з умовою, що повернусь назад). Спочатку в язичницькі часи, в часи трипільської культури. Цікаво б було послухати, якою мовою вони говорили, на ці всі обряди подивитися, мирно полежати в одній сорочці десь в високих колосках, слухаючи незайманість вітру, поліпити статуетки і розмальовувати горщики, походити в їхньому одязі, порозмовляти з тими людьми, ознайомитися з фольклором.  Не можу навіть пояснити, але коли йде мова про язичництво, в мене завжди виникають якісь незрозумілі відчуття, якийсь потяг до розгадування нерозгаданого. Хоча помилково трипільців називати язичниками, бо про їхній пантеон відомо дуже мало. Потім я б неодмінно заглянула в княжу добу. Класно було б взяти інтерв'ю в Княгині Ольги, бо вона безперечно була крутою жінкою. Хотілося б побувати в Десятинній церкві, яку ми, ледачі, до цих пір відтворюємо. Відчути автентичність Софії Київської, попити мед з Ярославом Мудрим у його славній бібліотеці, тільки щоб він був не дуже старим, а то який тоді резон? Хочеться почути скажений свист небезпеки, побачити її, пережити її. Хочеться блукати по дивовижі середньовічних замків. Моя знайома після того, як я її розповіла про це, недовірливо покосилася на мене, сказавши лише, що "ти що? там же всі воняли?". От вміють люди зруйнувати такі веселкові бажання...Таааак, а от в добу Козаччини чомусь не хочеться, якась вона для мене чужа. Чудово б було потримати в руках оригінал Велесової книги. Амбіції!..
Але...Може, ця машина часу все таки існує? Ось знайшла цікаве фото:
Одним словом, може, моя мрія колись і здійсниться. Якщо є вираз "машина часу", то безперечно є і предмет називання. Логічно? Логічно...
Немає коментарів:
Дописати коментар