03. 04. 12
Знецінення відбувається поступово. Наростає, наростає, а потім народжується щось нове. Ти віддаляєшся від себе, щоб побачити себе збоку. Ти навіть себе жалієш. І так інколи солодко жаліти себе на одинці! Ти вважаєш себе жертвою. "Ай, як же все погано! Бідний, бідний самотній непотріб!" Ха-ха! Сміхота... А потім розумієш, що всього-на-всього прийшла епоха ЦИНІЗМУ!
У звичну мушлю, обклавшись мовчанкою. Зрештою ти розумієш, що все це було і раніше, ти просто не помічала цього, не хотіла помічати, адже люди бачать тільки те, що хочуть бачити. Треба просто змиритися з цим. Навчитися жити ось так. Не треба слів, пояснень, все одно вже нічого не зміниш. Навчитися. Це ж так легко!
Таке враження, що я стала вже не поміщатися в своє тіло, виросла з нього, воно заважає мені думати, заважає жити. Магнетизм, обгортка, харизма і все таке - яке ж це до біса потрібне сміття.
Мені потрібен психолог і, і трохи нецинічної епохи.
Немає коментарів:
Дописати коментар