От вчора я зрозуміла, що добре мені отак самій. Я справді не хочу нікого бачити, не хочу зустрічатися з подругами зараз, не хочу нікуди їхати, іти зі своєї затишно-душної кімнатчини, мені подобається ця спека, від якої всі ахають, а я кайфую. Так, може, певним чином це прогресує пасивність, але фіг з нею: мені ж добре! У кожного свій відпочинок, і потрібно насолоджуватися тим, що у тебе є. Я свідомо ізолювалася від багатоповерхівок і галасу, і хай це піде мені на користь. 
Десь там в підвалах свідомості, щось ще галасує, стимулює, але я вже майже не чую. Мені подобається перечитувати вже четвертий раз книгу, дивитися фільми до ранку і роздуплятися в схемах фенечок. Ніколи б не подумала, що у мене до цього прикипить душа. І зараз саме себе дивую - вчуся плести браслети з муліне. І трошки тішуся, що хоча б щось відкрила для себе нове. Взагалі-то, цитуючи героя одного фільму, "я люблю себе дивувати". Літо проходить швидко. Проходить під акомпонимент моїх нічних намрієних сюжетів. І я не збираюся розлучатися зі своїми фантазіями. Мені добре. На все свій час. Сині пташки щастя бувають невидимими. Їх треба відчути. Я борюся з голосом підвальної свідомості і, здається, відчуваю.
Десь там в підвалах свідомості, щось ще галасує, стимулює, але я вже майже не чую. Мені подобається перечитувати вже четвертий раз книгу, дивитися фільми до ранку і роздуплятися в схемах фенечок. Ніколи б не подумала, що у мене до цього прикипить душа. І зараз саме себе дивую - вчуся плести браслети з муліне. І трошки тішуся, що хоча б щось відкрила для себе нове. Взагалі-то, цитуючи героя одного фільму, "я люблю себе дивувати". Літо проходить швидко. Проходить під акомпонимент моїх нічних намрієних сюжетів. І я не збираюся розлучатися зі своїми фантазіями. Мені добре. На все свій час. Сині пташки щастя бувають невидимими. Їх треба відчути. Я борюся з голосом підвальної свідомості і, здається, відчуваю.
Немає коментарів:
Дописати коментар