Я тако подумала і вирішила: усі піпел - це вектори, що кирпато піднімають стрілки і залишають після себе брудні пунктири. А коли напрямлені відрізки чоломкаються, то утворюється крапка, що започатковує нову форму існування у просторі. Нове життя... Нє, а я не вектор! Я безіменна лінія!
Нарешті жовтень! Вересень був важким і довгим. Багато було негативних емоцій, але все проходить. Стомлююсь...звикаю. На запльованому, вологому асфальті валяються тоненькі долоні дерев, калюжі, шум. Вектори закуталися в парасолі. В моїх думках роїться дощ. Сонячні зайченята з'являються тільки тоді, коли Куіточка починає розповідати про свої грандіозні плани і про успіхи на арені почуттів. Да, да*
Пливу за течією! Вже нічого не змінюю. Навіщо? Скрізь одні лизозади. Я, на щастя, не належу до числа їх кумирів. Я романтична лінія в провінційному почерку. Поки що я мовчу, бо течія надто голосна. Для чого надривати голос? Жовтень! Уже жовтень!
1.10.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар