субота, 9 квітня 2011 р.

Солодке бачення маленької героїні

Я пам'ятаю небо - воно смугасте і порізане на маленькі шматочки, вони  солодкі. Колись я ними смакувала...
Я знаю, що таке вода. Вона дуже м'якенька на дотик, у ній приємно спати. Спати і бачити слонів. Ви ніколи  з ними не зустрічались? Ох! Як прикро! Чудово бачити слонів! Ви хочете до них доторкнутися, бажаєте подружитися із ними, але не виходить, бо приходить світло... Воно ніколи не рухається, так би й стояло собі, коли б не розливався шоколад... Він в'язкий, у ньму можна загубитися... Коли я в ному знаходжусь, я біжу, біжу... і не бачу нічого... світло - кращий друг руху...Коли перед Вами змінюються краєвиди, отже ви не рухаєтесь, бо рух - це вогняне колесо, яке примушує Вас бути краєвидом для когось... 
...Зараз я у чорних окулярах (так мені сказали, але я не вірю цьому, бо знаю, що це    негри -близнюки) і дивлюся на сірий сир. Він - родзинка смугастого неба...
Сьогодні я бачила крилатого велета... Він пообіцяв, що навчить мене літати. Я щаслива, бо нарешті зможу з'їсти сіру родзинку!

07.11.09

Немає коментарів: