Кулька... мильна кулька... я була у її полоні... вона була моєю колбою, де я вигрівала свої надії...Скриньку Пандори відкрила зла реальність, сподівання, що ховалося на дні, просто зникло... зникло так, як зникають ознаки грипу - довго і водночас несподівано.
Я вкотре пореконуюсь, що небо завжди недосяжне, або скоріше його зовсім не існує... немає-є-є. Це як лялька, виготовлена з пап'є-маше: здалеку дуже схожа на людину... але лише з великої відстані, наблизившись до нього усі розуміють, що це лише ілюзія, наша казкова мрія... небо...
Знаєш, небо, що я зрозуміла? Я второпала, що світ - це карусель, а у мене ненатренований вестибулярний апарат. Отож, я нездатна веселитись на цьому атракціоні... Прикро... Напевно, таке моє призначення - дивитися, як всі інші отримують нестримний адреналін і донесхочу регочуть... Така доля...
Доля... Доля бути такою... або нетакою... нема різниці... усе ж відносто...
Я падаю, моя кулька пробита... лови мене випадок...
06.10.09
Немає коментарів:
Дописати коментар